Сергій Дацюк Філософ

ДЕРЖАВНИЦЬКІ ПОМИЛКИ 90-Х

22 липня 2016, 06:24

Щоб зрозуміти, як Україна опинилась в сьогоднішній ситуації, потрібно подумки повернутися у минуле і дослідити уявлення, концепти та мислительні установки, які лежали в основі нинішнього державницького політико-економічного проекту. В 27-му номері журналу "Кореспондент" вийшла стаття "Чужих не нужно. Как олигархи сформировали Украину".

Це знакова стаття для української держави, бо чи не вперше наші політики та експерти публічно аналізують державницький проект 90-х років ХХ століття. Сам факт виходу такої статті є цікавим також для суспільства, оскільки свідчить про бажання українського правлячого класу якось зрозуміти, як же він опинився в нинішній складній ситуації втрати суверенітету, втрати свого міжнародного реноме, втрати перспектив для крупного бізнесу і втрати перспектив для більшої частини з них у якості політиків.

Водночас ця стаття написана поверхово, без урахування безлічі вимірів державництва, не з позиції громади і без будь-якого врахування її позиції. Стаття також бере до уваги в основному поширені та дуже розпіарені ходи думки і навіть не намагається ставити проблеми поза журналістськими шаблонами.

Технократи будують індустріальну Україну 90-х

Стаття нібито досліджує творення національної еліти впродовж останніх 25-ти років в Україні. Водночас питання потрібно ставити принципово – чому був створений напівфункціональний правлячий клас, а не дійсна національна еліта як люди, які живуть за принципами, а не за інтересами, які мислять і діють на тривалу перспективу, а не на короткострокову, які є моральними авторитетами для своєї громади, а не зажерливими і недалекими торгашами та корумпованими політиками.

Зрозуміло, що від державного соціалізму в СРСР можна було перейти до чогось іншого лише через державний капіталізм. Але це лише економічне розуміння. Насправді проблема стояла ширше – як від державного монопольного капіталізму в економіці, від партійно-комуністичного домінування в політиці, від радянської регулярної армії з масовим призовом, від державного патерналізму в соціальній сфері, від колективістської імперсько-радянської російської культури і патерналістськи пов'язаної з нею української колоніальної культури перейти до конкурентного капіталізму з опорою на середній клас, до політичної різноманітності та центрально-регіональної рівноваги політики, до сучасної високотехнологічної армії на контрактній основі, до розвиненого громадянського суспільства та самоорганізації, до національної постколоніальної індивідуалістичної за своєю природою української культури.

Виокремлення економіки як єдиної сфери для вирішення всіх проблем це суто радянський підхід, економістичний підхід, який сформульований Леніним у вигляді спрощеного марксизму – "економіка є концентроване вираження політики". Відтак державники 90-х створили набір "компартій" замість однієї КПУ, фактично знищили боєздатну армію, занедбали громадянське суспільство, відтворили російський патерналізм у культурі. Це все наслідок неадекватних мислительних установок тогочасних лідерів – на відтворення радянського монополізму та російського колоніального домінування тільки вже в умовах ринкових відносин. Адекватним для цього став проект української олігархії.

Але, заради правди, потрібно сказати, що тоді ніхто не називав цей проект олігархічним. Тоді це називалось інакше – створення ФПГ (фінансово-промислових груп), тобто своєрідних економічних кластерів економіки, які відтворювали дієздатність монополізованої економіки в ринкових умовах. Про олігархів заговорили лише в кінці 90-х, коли вже відбулася селекція лідерів ФПГ. Тобто ті, хто вижили в цій державно-капіталістичній конкуренції, стали називатися олігархами.

Була лише одна альтернатива цьому проекту – РУХ (НРУ). Зіткнення державницького соціо-культурного проекту Руху та державницького олігархічного проекту партійної та директорської номенклатури УРСР закінчилося повною поразкою Руху. Навіть його відновлення у вигляді "Нашої України" не змінило ситуацію. Але перемога олігархічного проекту тоді обернулася поразкою зараз – і через ті самі важливі аспекти, які просував Рух чи "Наша Україна" – сильна громада з опорою на дрібнобуржуазний середній клас, сильна національна культура, сильна армія для протистояння з Росією.

Отже нинішня складна ситуація в Україні має в своїй основі важливу інтегральну причину – недооцінку соціо-культурного державницького проекту Руху. Замість того, щоб інтегрувати рухівський державницький проект як велику частину державницького олігархічного проекту, партноменклатура та радянський директорат відкинув його. Більше того, навіть сьогодні ця масштабна історична помилка не переосмислена тодішнім правлячим класом.

Ще один рівень рефлексії дозволить побачити нам домінуюче технократичне мислення українських керманичів 90-х років ХХ століття. Гуманітократія з тих часів до сьогодні в Україні є упослідженою і нищівно слабкою. Звичайно це можна пояснити блокуванням позамарксистського гуманітарного світобачення всередині радянської ідеології. Але, як би там не було, ми живемо в технократично-олігархічній країні, де гуманітарний аспект повністю занедбано.

Олігархічна Україна з кінця 90-х

Давайте подивимось на згадане у статті висловлювання Леоніда Кучми щодо державного будівництва, яке він зробив у вигляді аналізу свого досвіду державного будівництва після першої Помаранчевої революції 2004 року:

"Капіталізму без капіталістів, без національної буржуазії, в тому числі великої, не буває. Але всі 15 років нашої незалежності (нас) штовхали на шлях створення капіталізму дрібних крамарів, малого підприємництва, капіталізму без великої національної буржуазії. Як в Польщі. Я говорив про це не раз. Така модель убивча для України. Вона убивча навіть з точки зору структури української економіки – її основу складають промислові гіганти..." [Після Майдану 2005-2006. Записки президента]

А чому має бути такий жорсткий вибір? Україні потрібні і дрібні крамарі, і мале підприємництво – і крупні бізнесмени. Адже саме з дрібних підприємців виникає середній клас як соціально-політична опора суспільства. Саме з цих дрібних підприємців за умов правильної державної політики виникають нові крупні бізнесмени, які стають конкурентами наявних олігархів.

З іншого боку, промислові гіганти – це ознака індустріального періоду розвитку світу. Тепер по всьому світу все більше і більше розвиваються постіндустріальні гіганти. Помилка українського керівництва полягала тут у двох обставинах: 1) як тільки були створені діючі ФПГ, одразу потрібно було б створювати потужне середовище дрібних крамарів і дрібних підприємців, в діяльність яких держава би не втручалася; 2) як тільки запрацювали промислові гіганти, потрібно було ставити завдання структурної революції в економіці – створення постіндустріальних гігантів.

Без конкурентів олігархи швидко досягли в економіці стану олігополії, а в політиці стану домінування. Україна отримала олігархів, з якими ніхто не міг конкурувати, які завдяки державній корупції та кришуванню державних органів заходилися через рейдерство знищувати своїх майбутніх можливих конкурентів в середовищі дрібних підприємців. А оскільки держава продовжувала підтримувати їх монопольне становище на ринку та в політиці, вони не були в принципі зацікавлені в інноваціях та в творенні постіндустріальної економіки.

Давайте подивимось ще на декілька обставин, які не згадуються в статті, або навіть зумисно замовчуються.

Не всі сфери економіки були ласими шматками для бізнесу, відтак не всюди можна було створити ФПГ. Так упослідженими лишилися сільське господарство, суднобудування, літакобудування, ракетобудування.

Тобто інноваційно ємні чи ризиковані сфери економіки олігархи не хотіли опановувати, бо там неможливо отримати великі прибутки, тобто там потрібно вкладати більшість зароблених коштів у розвиток або у компенсацію ризиків.

Спроба самого Леоніда Кучми замкнути ракетобудування на ринок зовнішніх замовлень стала провальною для України. Виявилося, що ракетобудування як залишок радянської ракетобудівної промисловості або має поступово корпоратизуватися, як у США, або повинно мати внутрішні державні цілі власного застосування – власні пілотовані космічні польоти, як у Росії.

Олігархія призвела до знищення обороноздатності та гуманітарного потенціалу України. Знищення армії через розпродаж озброєнь не стали олігархічною сферою промисловості, це зробили навколочиновницькі структури з дахом СБУ. Але і розвиток новітніх озброєнь став неможливим саме через те, що олігархи корупційно викачували гроші з держбюджету – не залишаючи нічого ні на фінансування армії, ні на науку, ні на освіту, ні на культуру.

Олігархи одразу ж присмокталися до державного бюджету – їх наближення до влади давало їм можливість не тільки використовувати монополізм в економіці, а й монополізм в політиці. Для збереження свого монополізму в політиці олігархи створили замкнутий цикл соціальної монополії: 1) олігархічні партії в Парламенті; 2) корумповані члени Кабміну, судді, податкова, міліція і т.д.; 3) олігархічні ЗМІ; 4) олігархічні доволі своєрідні "мізкові центри" (виробники піару, а не інновацій, нових ідей та концептів).

Олігархія стала настільки системною для України, що як вже показує досвід революційних перетворень 2014-2016 років, її неможливо знищити м'яко і цивілізовано. Олігархічний контрреволюційний переворот в Парламенті квітня 2016 року не залишає шансів на мирну деолігархізацію. Вочевидь лише жорстка і радикальна деолігархізація матиме шанс в Україні.

Олігархія як закостеніння колоніальної, індустріальної та корумпованої України

Найбільше замовчування в згаданій статті торкається ролі олігархів у збереженні та фіксації колоніальної залежності України від Росії.

Українським правлячим класом ставилася благородна державницька мета – створити власних олігархів, щоб вони могли більш-менші на рівних конкурувати з російськими олігархами та хоч якось протистояти впливу міжнародних ТНК. Але виявилося, що Росія через міжнародну корупцію торгівлі енергоносіями може управляти як українськими чиновниками, так і українськими олігархами. А міжнародним ТНК староіндустріальні українські олігархи в принципі протистояти не можуть.

Колоніальний крупний бізнес не має жодних шансів проти російського державного монополізованого капіталізму, бо він існує з ними в одній логіці – технократичного дерибану ресурсів на фоні занедбання усіє гуманітарної сфери. Практично всі українські олігархічні структури виникли і збагатилися завдяки дешевим енергоносіям з Росії. А це означає прямо і безпосередньо підкуп Росією українських так званих політичних та бізнесових еліт. Ось звідки походять неперервні конфлікти в Україні щодо ціни на російські енергоносії.

Окремою системостворюючою сферою економіки, яка ретельно оминається в статті, стала сфера міжнародної корупції в торгівлі енергоносіями – купівля їх в Росії та продаж власних з України. Згадана стаття взагалі оминає ім'я олігарха Фірташа як координатора міжнародних корупційних закупівель енергоносіїв. Майбуть це тому, що сфера закупівлі-продажу енергоносіїв стала бізнесом українських президентів, і почалося це саме з часів Президента Кучми.

Давайте знову процитуємо згаданий у статті вислів Леоніда Кучми, де він розповідає схему патронату Президента над олігархами: "Розумієш, друже, яка справа. Потрібні гроші на оновлення Батурина. На будівництво дитячої лікарні... Виріши як-небудь це питання, тому що це потрібно Україні! А ось того-то і того-то не роби, бо це не за нашими правилами, не в інтересах України... І він, свій капіталіст, нікуди не дінеться, працюватиме не тільки на себе, а й на Україну. А з індусом такої розмови бути не може..." [Після Майдану 2005-2006. Записки президента]

Тут олігархи виступають, з одного боку, як друзі кожного президента, а, з іншого боку, як патроновані ним з позиції держави представники крупного капіталу. Одразу ж виникає питання: чого було більше в позиціях президентів – дружби чи державницького патронату.

На перший погляд це парадоксально, але управляти колоніальними українськими олігархами Росії набагато легше, ніж українськими дрібними підприємцями. Саме українські дрібні підприємці справжні патріоти. А олігархи ніколи не були, не є і не будуть патріотами.

Навіть згаданий у статті приклад олігарха Коломойського – не переконливий, бо він захищав не стільки Україну, скільки свою олігархічну вотчину. І тут окупований Крим є чудовий показник "патріотизму" українських олігархів, які переважно домовилися з загарбником про збереження своїх активів чи розбираються з ними в судах – без всякої патріотичної пожертви і тому подібних сентиментів.

Але тут є ще більш проблемна мислительна установка правлячого класу 90-х – нібито олігархами можна управляти з позиції держави.

Крупним бізнесменом з позиції держави можна управляти рівно до того часу, поки він не став олігархом, тобто допоки не корумпував Парламент, суди, не створив власні потужні ЗМІ, власні "мізкові центри" і т.д. З цього часу не держава управляє олігархами, а олігархи управляють державою. Все, що може така слабка держава, це укласти з олігархами "олігархічний консенсус".

Відтак олігархічна корупція в згаданій статті розглядається геть неадекватно. Олігархічна корупція, перш за все, має міжнародний характер, тобто пов'язана з глобальною корупцією Росії в сфері енергоносіїв. Олігархічна корупція має системний характер – тобто не держава керує олігархами, які її епізодично та сегментарно корумпують, а олігархи керують державою, де корупція стає формою фінансування не тільки тіньових сфер економіки, але і сфер напівлегальної політики. Олігархічна корупція має мародерський характер, тобто руйнує армію і обороноздатність, призводить до нищення інфраструктури, відбирає через розкрадання держбюджету гроші в соціальної сфери та культури.

Нарешті, стаття ставить питання про казус олігарха Ахметова. Причому автори говорять про те, що недалекоглядність не може бути рисою олігарха, бо він, значить, піднявся по олігархічній драбині. Це дуже дивна аргументація. Весь досвід державного будівництва в Україні свідчить про недалекоглядність українського правлячого класу (представники якого загартовані в політичній та бізнесовій конкуренції), а от окремий олігарх Ахметов має бути далекоглядним. Це чому власне? Та він же публічно виступав раховані рази, він же в жодній публічній дискусії не присутній. Чому його мислення має бути відмінне від мислення всього недалекого правлячого класу України?

Міф про хитрого олігарха Ахметова не має під собою жодних засновків. Олігарх Ахметов в ситуації війни всього лише уклав дві угоди; 1) з олігархом-президентом, що він типу патріот і буде намагатися сприяти поверненню Донбасу, бо там нібито його бізнес (що неправда, і Крим це показує); 2) з Урядом, з іншими олігархами, дрібними бізнесменами та навіть частиною військових – про використання Донбасу як зони контрабандного бізнесу, в тому числі з Росією. Тобто олігарх Ахметов знайшов спосіб укладення непублічних угод для продовження свого виживання як олігарха.

Друга частина угоди Ахметова працює ліпше, ніж перша. У нас же тепер контрабанда вугілля з Донбасу відбувається за кришування Уряду – всі знають, що це незаконно, і особливого громадського протесту це не викликає. А російська контрабанда взагалі замовчується.

Ну і зрештою, що таке фактор Донбасу для олігархічної України? Перш за все, війна з Росією викриває хибну мислительну установку правлячого класу – олігархи призведуть до стабільності в Україні. Все прямо навпаки – олігархи це фактор зовнішньополітичної нестабільності країни, провісники війни на власній території і в своїй більшості потенціальні зрадники вітчизни.

Воюючий Донбас це війна старого індустріального світу з новим постіндустріальним світом. Якщо б індустріального Донбасу у постколоніальної України не було б, то Росії варто було б його створити. Це ж ідеальна можливість для Росії тримати Україну на індустріальному гачку і в чорній дірі війни, терору та тіньової економіки.

З точки зору логіки олігархії, на Донбасі потрібно створити республіку Ахметова.

З точки зору технократичної державної стратегії України, всіх українців, що лишилися на Донбасі, вивезти, а з Донецьком і Луганськом зробити те саме, що Росія зробила з Грозним. І жоден росіянин нічого і сказати не зможе, тому що "проект Грозного" можна просто чисто відтворити. Росії можна, а Україні – зась? Після радикального руйнування Донбасу можна створювати там постіндустріальну економіку.

А от з точки зору гуманітаристики, яку я найбільше підтримую, Донбас потрібно деолігархізувати гуманітарними засобами. І жителям Донбасу потрібно пропонувати план поетапної деолігархізації і політичної децентралізації з автономією всередині України, але без будь-якої орієнтації на Росію і без будь-яких відносин з Росією, принаймні років на 10. Тобто Донбас може бути в складі України за умови повної блокади його від Росії. А як ні – то ні. Тобто в іншому разі староіндустріальний олігархічний проросійський Донбас Україні не потрібен.

Загальні висновки з розпочатої дискусії про українську олігархію

Хибні мислительні установки правлячого класу з 90-х років полягали в наступному: 1) олігархи допоможуть відновити економіку, в той час як олігархи відновлюють і цементують лише монополізовану економіку; 2) олігархи потрібні для збереження крупних індустріальних підприємств, в той час як олігархи неспроможні створювати постіндустріальні підприємства; 3) технократія у взаємодії з олігархами, дасть розвиток країні, в той час як без гуманітаристики розвиток неможливий; 4) олігархи є основою політики держави, основою розвитку ЗМІ і т.д., в той час як держава найкраще функціонує лише тоді, коли все це є функціями середнього класу; 5) олігархами можна управляти з позиції держави, в той час як зі зростанням олігархії вони самі починають управляти державою; 6) олігархи можуть діяти патріотично, в той час як олігархи ніколи не є патріотами і під час війни здебільшого зрадники.

Найбільш помилкова мислительна установка правлячого класу щодо олігархії була в тому, що олігархи дозволять країні розвиватися. Допоки зміна індустріальної фази на постіндустріальну не проявлялася так яскраво, олігархи дозволили відновити фінансово-промислові ланцюжки, але олігархи погані підприємці та нікчемні інноватори. Лише дрібний та середній бізнес в немонополізованому середовищі та/або при захисті держави може створювати інновації.

Отже мислення українського правлячого класу не мало в 90-ті роки ХХ століття і не має зараз потрібного державницького масштабу для економіко-політичних та соціо-культурних перетворень.

Досі це мислення було побудовано на доволі спрощених схемах уявлень про державу наших керманичів – "номенклатурного ідеолога", "червоного директора", "колгоспного бухгалтера", "злодія поза законом" і "жадібного торгаша".

В олігархічній логіці це виглядає так. "Червоний директор" створив олігархів і став першим їх вигодоотримувачем. "Колгоспний бухгалтер" розводив олігархів на трошки культури та на маленькі сімейні соціальні проекти, водночас маючи свій відсоток через родичів на корупційній торгівлі енергоносіями з Росією. "Злодій поза законом" сам захотів стати олігархом, однак інші олігархи збунтувалися і влаштували йому бунт мас. Зрештою "жадібний торгаш" сам є олігархом і намагається зберегти олігархію як форму влади в державі.

Можна сказати, що не повинен президент країни бути знавцем цивілізаційної антропології, державного будівництва чи геополітики. Але для цього мають бути інститути стратегування та "мізкові центри", які все це пояснять, застережуть, підкажуть, скорегують.

До сьогодні державне багатоаспектне стратегування не стало в державі частиною державницької структури. Відтак нинішній правлячий клас приречений на знищення в якості бізнесменів та політиків в більшій своїй частині.

Але і нові політичні сили повинні засвоїти цей урок: технократичний нестратегічний розвиток держави – це шлях на смітник історії.

Нові політичні сили замість технократичних підходів повинні пропонувати масштабні гуманітарні проекти. Нові політики повинні чітко і ясно показати, як вони поетапно збираються провести деолігархізацію в країні. Нова політика має торкатися масштабних аспектів постколоніального державного будівництва. Нове державництво має показати, як інноваційно воно збирається вирішити проблему Криму та Донбасу. І зрештою вже підготовка нових політиків до приходу на зміну старим покаже, чи серйозно вони налаштовані – бо вже мають виникати і працювати дискусійні клуби, стратегічні мізкові центри, проводитися гуманітарні дослідження, розроблятися нові політичні теорії і навіть з'являтися нова філософія.

Тільки так новий правлячий клас, який прийде на зміну старому, може стати справжньою елітою і уникнути помилок своїх попередників.

powered by lun.ua
Коментарі — 69
Tim Vlasyuk _ 30.07.2016 09:46
IP: 185.11.29.---
Найважливішим фактором в СРСР є вплив КГБ (ФСБ, СБУ) на приватизацію великих підприємств. В цьому контексті необхідно розглянути діяльність іноземних розвідок, які 100% підтримують іноземні капітали на території колишнього СРСР.
Для повного аналізу важливо розглянути вплив і діяльність міжнародних та українських кримінальних структур за останні 30 років.
Без цих важливих факторів аналіз процесів останніх 30 років зійде на манівці і призведе до хибних висновків і побудови фальшивих моделей.
Doroshenko Vlad _ 28.07.2016 01:04
IP: 93.72.70.---
Майбутні правильні кроки від сьогодення? Хто такий ангелоподібний торгівець? Хто з України зробить офшори, щоб від блоку панамських (і панських) патріотів перейти до всесвіньої вкладниці для всіх (своїх і чужих) офшорників? Хто з крадених мільярдів інвестує на розвиток країни перший мільярд і скаже, я повернув перший мільярд (поки все дізнаємось про черговий вкрадений).
Які люди вийдуть зі своїх "хат з краю" до однієї загальної, що понукатиме до співпраці, до ділитись-віддавати-служити? Які філософи опишуть "крутість" служіння для України, яка зрушить і пійде до своєї слави=високих рейтингів у світі (а нові небесні сотні не в могилу підуть і не на лондонські квартири чи іспанські вілли, а, наприклад, на нобелівські премії? Як в Україні з'явиться "кайф" служити ближньому і народу, а не обдирати біомасу, монополізуючи свої хапливі руки до людських кишень? Як олігархи стануть волонтерами? Славна країна, то старша, як Мойсей поведе світ (куди?-напише Дацюк).
Doroshenko Vlad _ 27.07.2016 00:53
IP: 93.72.70.---
А де взяти не жадібних? Де взяти тих, що створюють, а не критикують?
tos07 _ 26.07.2016 12:57
IP: 80.91.163.---
NYT, Roger Cohen, Trump and the End of Truth. Ниже – перевод Зеркала Недели.
Описана канва, по которой Европа и мир будут развиваться в ближайшие десятилетия.
tos07 _ 26.07.2016 12:43
IP: 80.91.163.---
Мир стоит на пороге краха порядка, который установился после Второй мировой войны – NYT
Обозреватель пишет, лживые авторитарные политики снова стали заменой бессильной демократии, как в 30-х годах прошлого века.
Лев Толстой писал о "эпидемическом внушении", чтобы описать моменты, когда человечество, кажется, подверглось массовому гипнозу, которому ни одна сила не может противодействовать. Последствия, такие как Крестовые походы или голландская Тюльпанна лихорадка в 17 веке, никогда не удавалось взять под контроль. И прямо сейчас на мир опять надвигается один из таких моментов.
Об этом на страницах New York Times пишет журналист Роджер Коэн, который признает, что он сам и все те, кого пугает то, что мир скатывается в сторону политики насилия, вряд ли смогут остановить "эпидемическое внушение". Ведь даже публичное возмущение и осуждение "подпитывают" этот процесс.
(далее см ниже)
tos07 _ 26.07.2016 12:40
IP: 80.91.163.---
"Предупреждение об опасности – это только высокомерные всхлипывания тех, кто поддерживает декадентов, систему, которая вот-вот будет уничтожена. А сам момент – это ответ. Лукавство теперь новая правда. Маневры значительно важнее, чем суть. Мир разворачивается наизнанку", – пишет он.
По мнению обозревателя, мир стоит на пороге конца системы, которая возникла после 1945 года. Интерлюдия к этому моменту была относительно мирной в исторических измерениях. Мир долгое время руководствовался правилами, чтобы избежать катастроф. После Второй мировой войны появились организации, соглашения, альянсы и даже союзы, такие как ЕС, призванные предотвратить кровопролитие.
Конец такого мира начался в 2014 году, когда президент России Владимир Путин смог оккупировать Крым, нарушив территориальную целостность Украины, что стало грубым нарушением статьи 2 устава ООН.
Однако сам факт нарушения был не таким страшным, как ложь, которая его сопровождала.
(далее см ниже)
tos07 _ 26.07.2016 12:38
IP: 104.155.97.---
Советский Союз в 1931 году использовал лозунг, что "два плюс два равно пять". Путин как продукт СССР тоже придумал свою ложь о том, что Запад окружил Россию, а также что якобы все российские войска и оружие на Востоке Украины – это лишь "плод воображения всего мира".
Как предсказывал Джордж Оруэлл: "С тоталитарной точки зрения, история – это нечто такое, что нужно создать, а не изучить". А тем временем на сцену вышел товарищ Путина Дональд Трамп, который в качестве прелюдии к 76 минутной лжи с позолоченного подиума заявил, что "никакой лжи не будет".
"Где же была Лени Рифеншталь, когда она так была нужна в Кливленде на прошлой неделе?" – говорится в статье.
Но Трамп не один такой. По мнению автора, существует целый глобальный тренд. Как писал Джон Ланкастер в The London Review of Books: "Не думаю, что в Британии были такие времена, когда так много публичных людей потратили так много времени, чтобы громко заявить о вещах, которые были заведомо ложью".
(далее см ниже)
tos07 _ 26.07.2016 12:35
IP: 104.155.109.---
Успешные аргументы за выход Британии из ЕС были абсолютной ложью. Но "наиболее крикливый шарлатан" Борис Джонсон недавно стал министром иностранных дел.
Факты теперь стали причудливым похмельем от времен рационального дискурса. Как заметил Роджер Ейлс на Fox News, стоит оценить "трампистскую реальность" перед падением, которое станет "апофеозом пост-фактического мира".
"Мы уже были в этой точке ранее. Фашизм был ответом на нефункциональную демократию. Он предложил веру в то, что сильная рука может выступить против врагов: внутренних и внешних. Его валютой была ложь, а кульминацией – кровавое безумие. Он был осужден теми, кого он проглотил", – говорится в статье.
По мнению автора, повторение истории неизбежно, поскольку Трамп подражает Путину. Здесь стоит снова вспомнить Оруэлла: "Тоталитаризм требует, на самом деле, постоянного изменения прошлого, и его долговременное существование, наверное, требует отказ от веру в само существование объективной правды".
ZN.UA
kren _ 24.07.2016 16:30
IP: 178.94.181.---
wed:

...причина поразки; Рима,слідом Візантії,Києва...совецького союзу,типова для них всіх,одначе на всі
1000% переконаний,що росіянський холуй jut,не зможе назвати цієї причини ніколи.
Олег Стохід _ 24.07.2016 16:26
IP: 46.211.155.---
"Не повинен", "повинні" – цей рефрен перша ознака того, що нічого з проголошуваного не буде здійснено. Ніхто нікому нічого не винен. Головне механізм. У Ющенка все стояло або валилось з рук, у Януковича – крутилося, були результати, щоправда здебільшого не на користь держави. Отже, де механізм дії і який він?
wed _ 23.07.2016 22:48
IP: 130.211.75.---
Бен Ганн:

ХТО – САМЕ ЗАПУТАВСЯ – ЗАВБАЧАЄТЬСЯ З ПРОСТОГО ФАКТУ:

Ярослав – 988- 1054, Міндовг – 1195 – я 1263!!! Півтораста років різниці, а Ви їх пхнете до купи. ЗНАВЕЦЬ...
тішуся, що заглянули в вікі чи якийсь довідник... на жаль це не допомогло вам зрозуміти

Володимир поставив кілька фортець, що захищали від лит. набігів, а Ярослав остаточно порозумівся (читайте)... набіги литовців закінчилися, тобто відносини вже не були "ворожими", як ви стверджували

далі, експансія Литви на Русь почалася тільки від Міндовга,
але він вже не був зовсім чужим для Русі, бо породичався (фактично ввійшов в союзні відносини) з королем Данилом...
з роками ви вже трохи розібралися... нагадати роки Батиєвого нашестя, чи самі здогадаєтеся, що Білорусія не була під Литвою тоді?
wed _ 23.07.2016 22:37
IP: 104.155.86.---
Бен Ганн:
...
"Золотые ворота" Владимира с надвратным храмом – 1164 р., Успенский собор (1158-1160) рр, дворцовый ансамбль в Боголюбове на р. Нерли, недалеко от Владимира (1158-1165 гг.) с церковью Покрова...

ВСЕ ЦЕ ДОСІ СТОЇТЬ. Можете поїхати переконатися, що ж то за "мордва"...:))
ну так мордва і не будувала... Рюриковичі запрошували майстрів здалека (раніше ж нічого подібного не зводилося в Мордовії, правда ж? значить і майстрів не могло бути), може навіть греків...
wed _ 23.07.2016 22:29
IP: 130.211.55.---
Бен Ганн:
... Вышедший победителем из борьбы за власть после гибели Андрея его младший брат Всеволод Юрьевич Большое Гнездо построил в Суздале крепость и несколько церквей. По смерти Всеволода Суздаль достался его сыну Юрию, некоторое время (1216-1218) был центром особого княжества, затем вновь вошедшего в состав Владимирского. В первых числах февраля 1238 года Суздаль был сожжён Батыем, его окрестности разорены.

Так ім і треба, мордві косомордій...:))))
ви не подумали, що запостили – підтвердження того, що це була страшна глушина))
виходить, що аж до Всеволода Суздаль був таким селом, що там не було навіть фортеці... і побудова _кількох_ церков за кількадесят років правління стала важливою подією))
wed _ 23.07.2016 22:26
IP: 104.155.92.---
Бен Ганн:
wed:
Ї
якщо Уличі переселялися в значних к-стях до мордви, то якісь сліди мали б залишитися... не маю такої інформації, а досл. лінгвістичні 19-го ст. не зауважують значного слов"янського населення в околицях Москви
Тобто, російська мова складає 80% не від української, а від мордовської???????

Я вже плачу і ридаю... Шановний, а чи Ви це на тверезу голову пишете?
не 80%, а щось біля 50% – це якщо брати спільні чи близькі слова, 70-80% – це в укр. з іншими слов"янськими мовами
за формальними конструктивними ознаками – рос.язик ще дальший, з укр. спільних має в 2-3 рази менше ознак, ніж довільна інша слов"янська мова

так що пиячити менше треба саме вам:)
wed _ 23.07.2016 17:44
IP: 104.155.92.---
(уточн.) тобто серед сільского населення – різні угро-фінські діалекти панують
wed _ 23.07.2016 17:43
IP: 104.155.86.---
літописи були частково підправлені і Київськими князями, і вже в Москві...
деякі їх елементи були підробкою,

якщо Уличі переселялися в значних к-стях до мордви, то якісь сліди мали б залишитися... не маю такої інформації, а досл. лінгвістичні 19-го ст. не зауважують значного слов"янського населення в околицях Москви
wed _ 23.07.2016 17:37
IP: 104.155.17.---
(прод.)
якщо 1000 років під Києвом проіснувало тюркські села (а монголи дуже не любили тюрків з давніх часів... можливо ще з часів каганату Руру), то навіщо тоді (пра) українцям переселятися за тис. км в болота! і під владу монголів!
переселення Погодіна – фікція
wed _ 23.07.2016 17:34
IP: 130.211.75.---
"Білорусь була під ворожими литовцями?":)

по-перше, зовсім не ворожі, а дуже навіть дружні від часів Ярослава Мудрого – податків не платили, здається, але перебували в сфері впливів Києва
потім, ботик запутався в хронології – за Міндовга під Литвою була тільки Гродненщина, і то (здається) здобув вже по навалі Батия, Новогрудок же втратив король Лев (здається, це був єдиний його програний конфлікт), але це тільки Пн.-Зх.Білорусія

далі, з різними кочовиками були різні стосунки, це залежало як і від "політ. стилю" та сили кочового об"єднання, так і від його цивілізованості... це окрема тема, в коментар не вміщуся, але узагальнення ботика щодо асиміляції тут як пальцем в небо

єдине, що зауважу, що мінімум 2 села під Києвом ще до сих пір носять сліди оселених кочовиків за Київських князів – і антропологічно, і навіть за прізвищами,
а це є одним з аргументів, що не залишають каменя на камені з теорії Погодіна про так зване переселення Киян в Московію
wed _ 23.07.2016 16:45
IP: 104.155.101.---
а стаття Дацюка + уточнюючі коментарі крена – дуже хороші
wed _ 23.07.2016 16:44
IP: 104.155.86.---
Бен Ганн:
Oleksandr Vasylyev _ А чи замислювалися, чого це наші пішли до Залісся? Де поруч з полянами жили і меря і мордва та ін?

Дуже просто – БО ТАМ ЛІСИ ТА БОЛОТА. Ліс давав
...
от міфотворець:)
лісів та боліт ніби за 100-200 км немає в Білорусі, треба було пертися за тис. км, щоб легітимізувати замашки моск.царьків

та й не було монгольске нашестя першою невдачею наших предків в боротьбі з кочовиками,
були довгі конфлікти з сарматими, потім авари серйозно загрожували – навіть змогли добитися розпаду антського союзу, печеніги знову ж таки... праукр.населення періодично втікало на Прикарпаття, вздовж річок в Білорусь+...
але ніколи не пхалося до мордви, бо та жила в дуже бідних землях...
підкорила навіть ту округу пізніше за решту околиць – з болотних людей багато податків ж не візьмеш
anna dmitrevich _ 23.07.2016 00:15
IP: 95.215.156.---
Тут проводяться коментарі тільки тим, хто подобається Росії...
Oleksandr Vasylyev _ 22.07.2016 22:51
IP: 46.30.167.---
Ну, да... А москви зовсім тут і не стояло... Вона чесно сиділа у своїх чорних болотистих лісах...
Елена Величко _ 22.07.2016 20:05
IP: 95.133.235.---
Саме останні абзаци статті є суттєвими. Зміст того, що робиться в світовій економіці – це світова тенденція, що об"єднується для знаходження нових форм ВЗАЄМОДІЇ, що не спричиняє постійної конфліктності та є результатом ДІЙСНОГО розвитку та забезпечення людини та збереження природи. Тобто оліхархізм – це не тільки українська – це була світова тенденція, що себе не виправдала та у світі від неї відмовляються.
Суттєвими принципами НОВОЇ економічноої системи є ПРОПОРЦІЇ між державною, приватною та колективною власністю та взаємодією та ПЕРЕРОЗПОДІЛОМ, тобто ДЕРЖАВНА ФУНКЦІЯ на етапі становлення є основною та держава має ДЕРЖАВНІ підприємства та ресурси, що дає економічну безпеку та рівень, що не нижче ніж НАЛЕЖНИЙ.
kren _ 22.07.2016 19:47
IP: 178.94.181.---
Александр 1: 1. Поки ще не все схапано та перехапано, наприклад, земля. Тому стадія дикого накоплення капіталу триває...
.

...я говорив,що стадія первинного накопичення завешилася...переоформленням *народного майна*
на вчорашніх слуг народу.Далі настала епоха внутрішньо групової конкуренції,переділ,злиття,погли
нання,але це вже в середині касти...і накопиченнят.ч. стає не першочерговою задачею.На 1 місце виходить питання утвердження в статусі.На наших теренах,історично,це пов*язано з владою в тих формах,що згадані у коментах нижче.
бун _ 22.07.2016 19:36
IP: 104.155.97.---
Схаменувся куций як хвоста не стало. Нарешті нарід почав говорити про економіку. Давно пора було перестати клювати на Шустера, хто там кому що сказав і що кому показав і в що вдягнута Юля
ONLINE
Уряд реформ366 Україна та Європа1001 Aтака Путіна1153 Корупція1227 Свобода слова561
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter