Дотримуйтесь гігієни аудіовізуального простору
Вчора Верховна Рада скасувала обов'язкові квоти українського продукту в телевізійному та радіомовному ефірі. Янукович, звичайно, ще може заветувати це рішення, але на Януковича сподіватись – себе не поважати, тому вважаймо, що рішення прийняте.
У гіршому випадку це означає, що, якщо з якоїсь дірки в теле- і радіоефірі дотепер не стирчала Йолка чи Ксюша Собчак, то незабаром стирчатиме. Виняток зроблять для таких "українських" митців, як Вєрка Сердючка і, звісно ж, Михайло Поплавський. І тому подібної квазіукраїнської фофудьї.
У кращому – все те саме, за винятком слова "незабаром": зміни в цьому напрямку відбуватимуться поступово. Але неминуче, позаяк купувати за безцінь і крутити російські шансони та голубі вогники дешевше, ніж виробляти своє. А люди, які приймають рішення на телебаченні і радіо, переважно належать до тієї ж, що й наша влада, мовно-культурної спільноти, тому переконані, що аудиторії "русского, русского хочется". Бо, власне, вони себе від "русского" не відокремлюють.
Значення цієї події не варто перебільшувати, адже й до того ті, кому "хотілося русского", спокійно ігнорували закон, користуючись тим, що в регуляторних органах (як і в органах влади) сидять представники тієї-таки мовно-культурної спільноти. Коротше, сталося те, що мало статись із приходом до влади Януковича, Азарова і компанії.
Сподіватись від цієї влади чогось іншого годі. Вимагати від неї іншого ставлення до української мови і культури – можна, але варто бути готовими до того, що ці вимоги будуть безрезультатними.
Якщо вони не будуть підкріплені відповідною динамікою попиту.
Намагатись убити Аллу Пугачову в ефірі марно. Треба вбивати її в собі. Дбайте про гігієну особистого аудіовізуального простору. Допомагайте в цьому ближнім (і не дуже). Діліться українським, купуйте його там, де це можливо, вимагайте там, де його не продають, підтримуйте і поширюйте. Вимикайте нафіг те, що вам нав'язують, не погоджуйтесь на це. А якщо ваша душа відчайдушно прагне "русского" – краще споживати безпосередньо з російських джерел, оминаючи українських посередників.
Колись, якщо до влади все-таки прийдуть нормальні люди, їм (нам) доведеться добре подумати над тим, як вирішити цю проблему. Вже очевидно, що українська і російська (російськомовна) частини нашого суспільства не можуть споживати одне і те саме – їм потрібні окремі телеканали, радіостанції, видання. Принцип "вільної конкуренції мов" призводить до того, що вже навіть задрипаний Перший національний – і той тяжіє до "рыночного языка" і оголошує конкурс шансону. Не кажучи вже про комерційні телеканали і радіостанції. Очевидно, здорова модель передбачатиме існування фіксованої кількості повністю російськомовних і повністю україномовних теле- і радіоканалів.
Але поки що варто позбутись ілюзій щодо так званої "держави" і "влади". Ці люди здатні впроваджувати цензуру під виглядом "захисту суспільної моралі", але не мають жодних приводів і підстав уболівати за українське. Формальний статус "державної мови", закріплений в ігнорованій і переписуваній ними конституції, нічого не значить. Вони чхати хотіли на нього так само, як і на конституцію.
Має значення лише те, що особисто ви говорите цією мовою, думаєте нею, читаєте, слухаєте і хочете, щоб вона була, і щоб вона займала належне місце, зокрема й в аудіовізуальному просторі.
