Два тижні під Офісом президента: де прийом громадян і коли можна пронести плакати

Два тижні ми ходимо пікетувати Офіс президента.

Прийшли з однією проблемою. В ОП не ведуть прийому громадян. Прикриваються коронавірусом і за рік не знайшли, як дати нам діджиталізований інструмент. Для zoom-прийому треба Ілон Маск.

Таким чином офіс гаранта Конституції позбавив платників податків інструменту прямої демократії. Ми 12 років воюємо за збереження Біличанського лісу. Останні 7 вимагаємо виконати президентський указ і винести межу в натуру. Дрежгеокадастр блокує всі намагання Мінекології виконати президентський указ. Треба прийом громадян, щоб донести проблему до ОП, яке годує нас відписками. Палиці в колеса ставить Дубінський, який вступив у прибуткову змову із дерибанником ексмером Ірпеня Карплюком.

І хоча проблема була одна, після початку одиночних пікетів їх стало мінімум дві. У нас, як виявилося, біда ще й з конституційним правом на мирний протест. В ОП остерігаються не просто масових акцій, а й вже одиночних пікетів... Тобто з демократією ми плавно наближаємося до наших східних ворогів, для яких одиночний пікет – це може бути вершина непокори суспільства.

Перші дні під Офіс президента ходила моя сусідка Олександра Куцан. Для неї, як і для мене, збереження лісу, який долає наслідки чорнобильської катастрофи, – це справа всього життя. Так от Куцан лише раз з трьох днів пощастило стати біля таблички "Офіс президента". Це був її перший день, поки ще не зрозуміли, що ми будемо туди ходити щодня. А далі її ввічливо просили по суті забути про свої конституційні права і залишитися за периметром.

Я могла зайти в Адміністрацію президента і за Порошенка, і за Ющенка і навіть за диктатора Януковича. Я пригадую, як пояснювала Дарці Чепак важливість боротьби за Біличанський ліс і вона знайшла спосіб, щоб я передала особисто в руки звернення від громади і мокрі підписи. Тобто доступ був і до периметру, і до перших осіб держави. Ми ж просили не про дороги, не про лампочки, а говорили про повноваження президента – підписання указу, який надасть лісу статус нацпарку. І так, Янукович не підписав указ. Ми дотисли підписання лише після Революції Гідності – 7 років тому. І це був один із здобутків.

Через 7 років ми знову на Банковій. Прес-секретар Володимира Зеленського про проблему знає.

У цей вівторок я вийшла підмінити Куцан. На морозі щодня одиночні пікети одному проводити вкрай важко. Мене охорона не знала і я пройшла без проблем. При чому не просто з плакатом, а з куском плінтуса, на який я його прикріпила. Важливо розуміти, що якщо тримати плакат понад 20 хвилин німіють руки, а на морозі стає дуже холодно і його важко тримати, тому закліплений плакат – це дуже помічна річ для тривалого пікету.



Мене просто ввічливо запитали, чи треба мені стояти саме тут. Це був представник УДО. Звичайно мені треба стояти саме на цьому вході, через нього проходять всі камери, всі відвідувачі. Дуже зручно, бо до цих дверей йдуть працівники і відвідувачі з двох сторін. Ти ловиш весь потік. Як я, як людина, яка пропрацювала 10 років на телебаченні, могла б не знати, де мені треба стояти?

Один з тих, хто заходив, вислухав мене, сказав, що він радник Зеленського. УДО потім сказало, що його звати Андрій. Він взяв мою візитку, але досі нема дзвінка. Хтось з тих, хто запізнюється на роботу, поглузував, мовляв так Зеленський і вийде. Так мені все одно хто. Дайте будь-кого здатного виписати люлєй Держгеокадастру і ввійдете в історію, як люди, які за 7 років зробили те, що ніхто не міг.

Хтось відвертався і проходив повз, навіть не відповідаючи на мої привітання. Хтось по-тихому намагався сфотографувати, хоча ми ж не ховаємося.

До речі, правоохоронці завжди вітаються, і завжди номрально фотографують. Я їм пояснила, що маю право на пікет, вони захотіли сфотографувати мене, мої документи – проблем нема, хай фотографують. Мені не шкода. Але всіх цікавило одне питання, через який вхід я зайшла.

Знаючи історію Куцан я прекрасно розуміла, що вони не щасливі з нашої появи під ОП. Ми псуєм картинку щастя – тут карусель, був каток, і тут ми з своїм лісом і проблемами. Кому треба ці "гарадскі сумашедші".

Я почала випитувати, чого всіх цікавить, через який вхід я зайшла. І тоді мені представник охорони пояснив, що нібито є дехто Марченко, який буде штрафувати хлопців на вході (нацполіція, не УДО), які дали мені чи моїм колегам принести плакат. Я ж то розумію, що ми будемо ходити щодня і якщо по 1000 грн штраф – то на кінець місяця хлопці можуть залишитися без ЗП. Бо навіть якщо чергувати входи і буде 10 проходів через кожен вхід – це 10 000.

Наступного дня стояти на вхід ОП пішла координаторка Руху ЧЕСНО Віта Думанська. Вона допомагає захищати Біличанський ліс з іншого боку – Новобіличів. А там уже, до речі, думають, як зробити висотки під лісом, поки Держгеокадастр мотивовано саботує.



Її теж ніхто не знав і вона пройшла на стратегічну позицію цілком нормально. Ну хто б подумав, що дівчина без шапки буде пікетувати в мороз ОП. Це ж не я в лижному костюмі. Оце так маскування.

Одразу підійшла охорона. І я теж прийшла з Думанською, бо розумію, що мені треба проконтролювати безпеку проходу до головних дверей.

Я запитала охоронців про те, чи штрафують вони тих, хто на вході, бо ми пронесли плакати. Нам сказали, що це чутки. І, як виявилося, переді мною як раз стояв пан Марченко. Він сказав, що за плакати не штрафує – це наше право на пікет. І чудово! Ми порозумілися.

Ми десь хвилин 20 поговорили про ліси, важливість їхнього збереження. Правоохоронці відзначили, що зараз на Київщині і під Борисполем, і під Броварами можуть бути рубки лісу, зокрема під заправки. Хтось сказав, що лісів в Україні критично мало, навіть назвав відсоток, що приємно вражає, а хтось зауважив, що у нас мало опадів і стають мілкими криниці. Словом, я не нарадувалася тому, що наші правоохоронці є такими екологічно свідомими громадянами. Це просто неймовірно.

На наступний день прийшов мій колега Сергій Огородник. Він для мене дуже цінний громадянин – їздив на перший обмін полоненими, був як лазунчик в таборі тітушок в Маріїнському парку... Пройшов Майдан... І в нього навіть виникло дежа-вю, коли він 18 лютого йшов з куском плінтусу до ОП...

Огородника теж пропустили і плакат не помітили.



Він розгонувся і йому почали розповідати про карантинні обмеження, про те, що можна піти за периметр. Ну, той хто пройшов на позиції, як і в випадку з Куцан – того вже не зачіпають. Виходить, що картинка викинути за периметр станом на зараз гірша, ніж картинка з плакатом. Це тішить. Є червона лінія.

19 лютого – мій день народження. Я пішла знову на одиночний пікет під ОП. Там вже знають прекрасно мій лижний костюм і мій відбитий плінтус. І тут охорона просто стіною стала на вході. Я питаю: чому інші цивільні проходять, а я не можу. Мені відповіли, що зараз з плакатами не можна, бо "на свята не можна". Щось таке казали і Куцан.

19 лютого – свято? Правда? Що святкуємо?

Під ОП досі не розібрані МАФи і конструкції, які встановили до новорічних святкувань. Так що, якщо їх не прибирають, то у нас конституційні права змінилися? Коротше, питаю, який документ – указ, закон чи інший нормативно-правовий акт не дає мені пройти до Офісу президента з плакатом. Номер і указ не назвали. Сперечалися ми десь хвилину – охорона про "не можна і всьо тут", а я про "права, Конституцію"... Не зійшлися в базових дефініціях.

Аж потім згадала, що є Марченко, до якого люди на охороні периметру прислухаються... І вирішила аргументи про контитуційне право замінити. І Ви не повірите, це мало магічний ефект – мене пропустили до дверей Офісу президента з моїм кусом плінтуса, плакатом і в шапці Грифіндора. Алогомора!



Я не знаю, чи пощастило б мені так скористатися своїм конституційним правом, якби я не була журналістом і головним редактором Руху ЧЕСНО. От не знаю. Але дякувати Марченку, пройшла і на цей раз. І повідомила, що з понеділка ми будемо знову йти на пікет.

Я звісно, хотіла б вірити, що в Офісі Президента думають про те, що в них є важлива робота. До якої входить нагляд за виконанням указів президента. І ще є медіастратегія, яка дозволить включити інстинкт політичного самозбереження і повернути нам право на прийом громадян і прозвітувати перед громадою, що за 7 років зроблено після Революції Гідності для виконання указу президента.

Коли спускалися вниз з Банкової – там стояли автозаки. І з нами грітися в машину йшов один з нацгвардійців. І от Огородник, який прийшов в п'ятницю мене привітати, з ним в берцях ковзав схилом вниз. І я його запитала, чи він вважає нас "гарадскімі сумашедшимі".

Нацгвардієць відповів, що це влада так думає і їм часто доводиться виконувати накази, які суперечать нашим правам. Ну, перший етап для вирішення проблеми – це усвідомлення. А я продовжу писати дайджести після кожного тижня пікетів Офісу президента.

Дуже мені цікаво, якщо кожен з нас президент, то коли ж я потраплю в Офіс президента. Зрештою – моє безпосереднє місце роботи:) До виконання президентського указу ми нормально так докладаємося. Ходимо, як на роботу.