Локдаун демократії. Прийом у геокадастрі тільки для VIPів без масок, а громадянам – карантин

Коронавірус спричинив локдаун демократії. Громадяни не можуть потрапити ні в школу, щоб записати дитину в чергу й подати заяву, ні в залу судових засідань, щоб бачити, як проходить суд над тим, хто спалив активісту машину, ні на прийом в Держгеокадастр чи Офіс президента. Остання установа взагалі мала б боронити демократію в державі, але активно долучається до того, щоб затягувати зашморг на її шиї.

До Держгеокадастру на прийом громадян потрапити нереально. Навіть у київську філію кадастру не можна достукатися. Навіть телефоном про винесення межі Біличанського лісу, який захищений статусом нацпарку завдяки президентському указу, керівник Денис Гончар говорити не хоче. Його приймальня прикриває постійними нарадами.

Пікетуй кадастр, не пікетуй, відповідь для громадян, які 12 років ведуть боротьбу за збереження національного парку, одна – коронавірус, прийом не ведемо.

І на фоні цього локдауну демократії в держгеокадастрі з'являється дерибанник Біличанського лісу, представник "Слуги народу" Сергій Даніш, який завдяки бюджетній гречці взяв владу в селищі й став головою. Він один з тих, хто в 2008 році отримав під час дерибану ділянку в лісі. І підтримати колегу по партії прийшов народний депутат Олександр Горобець – представник "Слуги народу" по 95 округу.

До Горобця ми зверталися з питанням щодо захисту Біличанського лісу, але про жодні візити з цього питання в Держгеокадастр ми не знаємо. Зате зараз він об'єднався з представниками команди ексмера Ірпеня Володимира Карплюка, які націлені на дерибан лісу, і прийшов лобіювати розблокування кадастру (наразі всі дії з землею в селищі заблоковані через дерибан Біличанського лісу). Окрім цього дерибанників цікавить винесення межі селища Коцюбинське. Дуже цікаво почути, скільки сотень чи тисяч гектарів лісу має увійти в межі, де в депутатів ділянки.

Мешканка нашого селища Олександра Куцан неодноразово телефонувала в приймальню кадастру, щоб записатися на прийом чи поговорити телефоном. Звісно, результатів – 0. Прийом не ведемо і все тут – карантин. І от після цього візиту, який прекрасно висвітлили на Facebook і Даніш, і Горобець знову телефонуємо в кадастр і кажемо, щоб прийняли заявку про нерівні умови.

Півгодини секретарка, яка прикривала керівника нарадами, що тривають 24/7, пояснювала, що не може прийняти звернення про нерівні умови прийому громадян, а прийом взагалі не ведеться. Тобто навіть заяву ви не можете залишити.

Звісно, нам всім просто здалося, що в Держгеокадастрі, яке прикривається карантином не просто був прийом, а пройшла фотосесія цього прийому ще й без масок. Красавци!



Далі більше, ця ж сама команда дерибанників побігла до Міністерства екології. Питання те ж саме: "розблокуйте нам кадастр, нам би ще межу вивести" (знову не кажуть в яких межах селище Коцюбинське їм треба, але всі розуміють, що ліс – це їхній прямий інтерес). Міністерству плавно натякали, що коли буде виноситися межа національного парку, треба бути обережними, бо можуть же власники судитися. Та хай судяться. Нам то що? Нам межа треба а вони хай як ми 12 років по судах ходять і доводять щось. Вони, а не ми. А поки судимося ми і прокуратура 12 років вигрібає незаконність ОДНОГО рішення ради про дерибан і розподіл ділянок.

Звісно, тут теж відбулася фотосесія.



А у нас фотосесія щодня під офісом президента. Стояли і при температурі -20, стоїмо і зараз. Скоро вже місяць, як на мороз не вийде з Офісу президента жоден чиновник, щоб прийняти громадянина. Навіть у свій день народження громадяни приходять стояти в одиночному пікеті. На фото у свій день народження Ігор Чижевський – мешканець селища Коцюбинське.



Пікетування триває майже місяць і у нас так і не відбувся прийом громадян. Звісно, ми ж не нардепи чи дерибанники Біличанського лісу. Ми всього лише прості громадяни і платники податків. Нам ніде не раді, зате нардепи радо голосують за розподіл бюджетних коштів і не забувають приходити за зарплатою, яка теж йде з наших податків.

А межу нацпарку не можуть винести з 2014 року. Тобто 7 років ми не можемо виконати президентський указ. Гроші на винесення межі держава дала, підрядник їх отримав, роботу зробив і в Держгеокадастр подавав документи 15 (!!!) разів.

Все, що має зробити Держгеокадастр, це взяти файли і внести в кадастрову карту, щоб з'явилася природоохоронна сітка на території лісу. Щоб і місцева влада, і нотаріуси, які оформлюють ділянки, розуміли, що це земля – нацпарк і тут нічого робити не можна.

Наразі Держгеокадастр блокує винесення нацпарку у межах тієї площі, яка є в указі. Ліс захищений лише там, де не були роздані ділянки.

Прокуратура паралельно працює над тим, щоб забрати відсуджені державою ділянки з кадастрової карти і передає інформацію в Держгеокадастр. Таких ділянок вдалося зняти станом на 3 березня поки 100 з 501 роздерибаненої (на мапі червоним показані ті, які вже видалили з кадастрової карти).



Локдаун демократії шириться із швидкістю коронавірусу. Уже проблеми з прийомом громадян не лише а Держгеокадастрі чи Офісі президента. Коцюбинська селищна рада, яка не може собі дозволити в громаді розвивати медицину, в часи карантину поставила собі домофон.



Монтаж цього чудо-домофону коштував аж 30 000 грн. Питання не лише в тому, що ціна космічна. Питання в доцільності домофону в селищній раді, де двері для односельців мають бути завжди відкритими.

Висновок з цього всього один. Ми маємо зараз проблему не лише з винесенням меж в натуру. Українські чиновники так вдало користуються умовами коронавірусу, як і судді, які не пускають на засідання громадян, що вже рік у нас демократичні цінності на межі виживання. І коли ми всі будемо вакциновані й коронавірус вдасться приборкати, то ми ще довго будемо як громадянське суспільство боротися знову за відкритість судів, прийом громадян не лише в офісі президента, а й просто в школі, куди треба зайти і написати заяву.

Коронавірус став дуже зручним для всіх ланок чиновників і держслужбовців України.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.