Про "методологію" політичного прогнозування
З великим задоволенням прочитав блог Сергія Дацюка на "Українській правді" про хиби традиційного прогнозування. Сергій підняв актуальну тему (і не тільки в контексті новорічних прогнозів), тому що прогнози у нас часто плутають або ототожнюють з передбаченнями, пророцтвами і таке інше. Прогноз це не судження "оракула". Насправді це лише суб'єктивна оцінка ймовірності певних тенденцій або подій у певному майбутньому. Рівень "експертності" прогнозу при цьому залежить від кваліфікації та досвіду автора прогнозу. Але Сергій тлумачить прогнозування значно ширше традиційного розуміння цього терміну. І це є теж предмет для дискусії.
Сергій Дацюк – блискучий публіцист і соціальний філософ. З деякими його думками щодо прогнозування я згоден, але не з усіма. Власне тому і вирішив трохи подискутувати з ним, "без злості і роздратування". Скоріше заради саме змістовного розуміння природи інтелектуальної практики прогнозу. Відразу зазначу, що мої зауваження стосуються лише політичного прогнозування, а не прогнозування як такого взагалі.
Перше зауваження стосується жанру новорічних прогнозів. Не треба їх сприймати занадто всерйоз. Це медійна гра у новорічні гадання. В канун новорічних свят, Різдва загострюється банальна психологічна потреба зазирнути в майбутнє. І мас-медіа активно експлуатують цю потребу. До того ж треба заповнювати новорічну інформаційну порожнечу, відсутність великих новин. В новорічному прогнозі від тебе вимагають погляду в майбутнє, а не аргументації чи обґрунтування, чому може бути саме так, а не інакше. Але і в медійному прогнозі можуть бути цікаві думки. Я, наприклад, завжди з великим інтересом читаю передноворічне прогнозне видання "The Economist". В ньому завжди багато уваги приділяється і технологічним змінам. До речі, в спільному російськомовному виданні "The Economist" та тижневика "Новое время" – "Мир в 2018" – є і мій текст з внутрішньополітичним прогнозом на 2018 рік.
Друге зауваження стосується специфіки політичних прогнозів. Не має надійних і науково релевантних методик політичного прогнозу. Певні дослідницькі техніки та процедури політичного прогнозування безумовно є (наприклад, методика екстраполяції в майбутнє існуючих тенденцій), але всі вони мають суттєві обмеження і жодна з них не гарантує вам точного прогнозу. Соціальні процеси, і політичні зокрема, характеризуються великою стохастичністю, сумішшю випадковості поведінки мільйонів самостійних особистостей та певних соціокультурних закономірностей-тенденцій, обмежених в часі та просторі. Кожна особистість має власну волю і може діяти навіть ірраціонально. Це між іншим стосується і політичних лідерів. Саме тому політичний прогноз є скоріше мистецтвом, яке поєднує соціологічні, політологічні, культурологічні та психологічні знання з розумінням та відчуттям конкретного національно-особливого політичного процесу.
По-третє, як мені здається, в емоційному дискусійному запалі Сергій Дацюк трохи плутає прогнозування з проектуванням. Коли він пише про конструктивний та інноваційний прогноз, то це не прогноз, а проектування. Якщо ви даєте відповідь на запитання "Що може бути?" або "Яка ймовірність тієї чи іншої події?", то це є прогноз, яким би традиційним він не здавався. Якщо Ви даєте відповідь на запитання "Як має бути?", тоді це проектування. Сценарний підхід є властивим прогнозуванню, модельний – проектуванню. Насправді не треба підміняти одне іншим, краще ці два підходи поєднувати, особливо в формуванні державної політики на завтрашній день. Зокрема поєднання цих двох підходів потрібно для визначення ймовірних "чорних лебедів" та "нереальних драконів" (це функція прогнозування) то пошуку оптимальних форм і способів реагування на ці виклики (це функція проектування). Хоча зазначу, що на те вони і "чорні лебеді", що їх неможливо надійно і чітко прогнозувати.
Далі зауваження по окремих тезах Сергія.
Безумовно треба брати до уваги зовнішні впливи у внутрішньополітичному прогнозуванні. Але у внутрішньої політики є власна логіка і саме вона домінує. Не Вашингтон, Москва чи Брюссель будуть визначати, хто саме стане наступним Президентом України. Це буде визначатись у зіткненні інтересів, політичних воль, наявних ресурсів та ефективності дій різних прошарків політичних та бізнесових еліт України, а останнє слово буде за українськими виборцями. Вашингтон, Москва і Брюссель будуть певною мірою впливати на майбутні вибори, і набагато більше на інші внутрішньополітичні процеси, але по-різному, в різних формах і з неоднаковою дієвістю. Мистецтво внутрішньополітичного аналізу і полягає в тому, щоб достатньо точно визначати, на що і як можуть вплинути зовнішні гравці, а також як будуть поєднуватись внутрішні та зовнішні впливи. Те ж саме стосується і впливу окремих інституцій. Наприклад, на мій суб'єктивний погляд, криптовалюти та блокчейни можуть певною мірою впливати на глобальні фінансові процеси у 2018 році, але ніяк суттєво не вплинуть на внутрішньополітичні процеси в Україні у році, що розпочався.
Коли йдеться про зовнішні впливи на Україну, я б не ототожнював інтереси та дії Росії і Китаю. Безумовно є активні партнерські стосунки цих двох держав, та їх спільний політичний інтерес протистояти американському домінуванню. Але є і суттєві розбіжності їх інтересів, зокрема і по відношенню до України. Відзначу лише деякі моменти. На відміну від Росії, Китай не проти європейської інтеграції України. Крім того, амбіційний геополітичний та геоекономічний проект Китаю "Один пояс – Один шлях", "Новий шовковий шлях" є значною мірою конкурентним щодо інтересів Росії на пострадянському просторі. Нарешті, у Росії є набагато більше інтересу та інструментів впливати на нашу внутрішню політику, ніж у Китаю.
Нова технологічна революція буде дуже сильно впливати на економічні та соціальні процеси у світі. В цьому я абсолютно згоден з Сергієм. Але вони розтягнуться в часі і це будуть зміни скоріше у середньостроковому та довгостроковому вимірі. Нас вони торкнуться, на жаль, не в 2018 році, а трохи пізніше. Крім того, не буде безпосереднього політичного впливу цих технологічних змін. Буде працювати ланцюжок змін – технологічні зміни обумовлять зміни економічні, економічні зміни визначатимуть соціальні та культурні трансформації, а через них вплинуть і на політичні процеси. Скоріше за все, перші політичні ефекти світових революційних змін у технологіях, економічних та соціальних трансформаціях ми почнемо відчувати у наступному електоральному циклі – приблизно у середині 2020-х рр. Це ще поєднається із зміною політичних поколінь в Україні.
Щодо дискурсу та риторики прогнозів. Якщо ви хочете, щоб вас зрозуміли, ви мусите бути зрозумілим. Інакше ваш прогноз не виконає своє комунікативної функції. Це тоді буде прогнозування в стилі "сам для себе", або для читачів з майбутнього (і то, якщо вони приймуть ваш дискурс). І не може бути різних прогнозів для влади та для опозиції. Інакше це буде не прогноз, а маніпуляція.
Висновок про те, що український середній клас зробив "вибір на користь еміграції, а не революції", м'яко кажучи не є коректним. По-перше, не було и не є вибору тільки з цих двох альтернатив. Більшість представників українського середнього класу обирають щось "третє". По-друге, історичний досвід свідчить про те, що політична революція є не найкращим шляхом успішних суспільних змін, хоча б тому що дуже часто пов'язана з масовими насильницькими діями. Я віддаю перевагу еволюційним змінам. Краще шукати та консолідувати людей, здатних на проведення ефективних змін, ніж закликати до нової революції. По-третє, висновок про вибір середнього класу на користь еміграції базується на поширених стереотипах, відповідно є надмірно спрощеним. Все набагато складніше. Так, Україна дійсно переживає чергову хвилю масової еміграції. Але емігрує не тільки і не стільки середній клас. І в більшості випадків саме для представників середнього класу в процесі еміграції відбувається вимушений "down-shifting", суттєве зниження соціального статусу. В нинішній Європі з величезним рівнем безробіття серед молоді (до 40-50% в окремих країнах) і з величезною конкуренцією на ринку для кваліфікованих професіоналів, буде дуже не просто реалізувати себе на рівні своїх професійних амбіцій саме представникам українського середнього класу. Є певні професійні ніші в Польщі і деяких інших східноєвропейських країнах, які виникли внаслідок масової трудової міграції поляків та громадян інших східноєвропейських країн на Захід та Північ Європи. Але, як правило, це попит на кваліфікованих робітників, або медперсонал середньої кваліфікації. І у нас внаслідок цих процесів вже починає виникати дефіцит робочої сили по окремих професійних групах. Як це не парадоксально, але саме ця проблема може стати потужним стимулом для активізації соціально-економічних реформ. Якщо вже і казати про якійсь дихотомічний вибір, то це – "модернізація країни або її деградація". І якщо нічого не робити, то буде саме деградація.
В чому я абсолютно згоден з Сергієм, так це в необхідності кардинальних, якісних змін (якщо подобається, можете називати їх революційними) в системі державного управління, в моделі економічного розвитку, у формуванні та розвитку нових інституцій, у прискоренні процесу технологічних змін в Україні. Просто копіювання чужих реформ, які відбувались в інших історичних умовах, не стільки вирішить наші нинішні проблеми, скільки законсервує наше відставання. Наївно сподіватись, що просте виконання Угоди про асоціацію з ЄС, або економічна лібералізація та дерегуляція автоматично призведуть до модернізації нашої країни. Потрібні нестандартні, інноваційні рішення, орієнтовані на завтрашній день світу, а не вчорашній день Європи. В цьому сенсі я повністю підтримую заклик Сергія до кардинальної зміни парадигми інституційного розвитку нашої країни та відповідних змін в експертному мисленні, його спрямуванні на інноваційне проектування нашого майбутнього в новому світі.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
