Минуле і майбутнє української політики (вступ до циклу блогів на цю тему)
Наближається чергова річниця проголошення незалежності України. Завжди під цю дату запитують про досягнення і провали, здобутки і втрати незалежної української держави. Вже давно очевидно, що цей баланс є дуже неоднозначним, суперечливим і навіть парадоксальним. Нинішня велика війна це не просто підтвердила, а виразно проявила. Якщо минулого року ми всі пишалися тим, що українська держава вистояла перед російською навалою, відзначали нове народження української нації, то останнім часом в соціальних мережах проявляються зовсім інші настрої. Такі емоційні гойдалки, до речі, є одною з характерних особливостей нашої громадської думки і політичного процесу в Україні. Знов лунає давно і до болі знайома теза – за 30 років незалежності "все про...али" (дієслово обирайте на свій "смак"). Ця думка є явно несправедливою (якщо б ми "все про...али", то програли б Росії в перші дні великої війни, а вийшло зовсім навпаки). Але такий хід думок відображає незадоволення значної маси українців тим, як розвивалася країна раніше, зокрема і тим, що зараз заважає нам перемогти ворога. Є очевидні проблеми і деформації в розвитку країни, її політичної системи. Однак є і те, що нам допомогло вистояти. Врешті решт, при всіх наших протиріччях, проблемах і політичних блуканнях, ми рухаємось в правильному – демократичному і європейському – напрямі. На жаль рухаємось повільно і занадто непослідовно.
Тому є сенс поміркувати щодо проблематики минулого і майбутнього української політики в широкому контексті – чому наша політика є саме такою, як вона є?; яким чином наше минуле визначає особливості нашої політики, її відмінності від політичного процесу в розвинених демократичних країнах і від авторитарних режимів на пострадянському просторі?; чи можна виправити деформації суспільно-політичного процесу в Україні, які сформувалися у нас на начальних етапах нашого розвитку?; як може розвиватися українська політика після завершення нинішньої війни?
Дискусія про те, якою має бути країна після завершення війни теж, вже починається. Хтось очікує кардинального оновлення української політики. Інші, навпаки, побоюються, що вигравши війну, ми можемо програти мир. Але, на жаль, може так статися, що і завершення війни може бути не тріумфальним, або неповним і тимчасовим. І це дуже сильно буде впливати на подальший розвиток політичного процесу в Україні.
Міркувати варто не про те, хто переможе на післявоєнних президентських і парламентських виборах (це будемо оцінювати, коли завершиться війна і тема виборів знов стане актуальною), а про більш сталі чинники, які визначають розвиток нашого політичного процесу. Повоєнна українська політика розпочнеться не з чистого аркушу. Традиційні закономірності української політики можуть швидко відновитися після завершення війни. Вони і зараз нікуди не поділися, просто в умовах війни вони значною мірою відійшли на другий план, або частково законсервувалися, а деякі діють в повному обсязі і зараз. Проте є і великий суспільний запит на оновлення нашого політичного процесу. Все більш суттєво будуть впливати і процеси європейської і євроатлантичної інтеграції України, і наші подальші стосунки з Росією, як і загальна міжнародна ситуація. На поточні політичні процеси впливають не тільки паттерни (шаблони, моделі, схеми) минулого, а й горизонти і орієнтири майбутнього.
Тому я спробую проаналізувати деякі національні особливості української політики саме з точки зору впливу чинників минулого і майбутнього. Робити це я збираюсь по окремих темах. Оскільки тем багато, думаю, що продовжу цикл цих публікацій і після 24 серпня. Почну з історичного і географічного контексту, потім продовжу по рушійних силах української політики і по особливостях наших політичних інститутів. Публікації цього циклу буду позначати загальною рубрикою – "Минуле і майбутнє української політики".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
