Хижаки в прокурорських мундирах. Чому знищують культурну перлину України?
Зустріч із цим місцем для мене була повною несподіванкою. Я не думав, що таке місце може існувати в Україні.
Першого разу я сюди потрапив на запрошення на засідання українського СЕО-клубу, і одразу в це місце закохався. Упевнений, що за найвищими світовими мірками це місце можна назвати унікальним. Унікальний ландшафт, унікальний артпростір, музеї, картинна галерея, ландшафтний парк. Це ще й спортивні майданчики, гольф-клуб, де тренується наша збірна, кінноспортивний комплекс та навіть унікальний виноградник, вино з якого займає призові місця на міжнародних конкурсах. Що особливо вразило – парк сучасного мистецтва зі скульптурами просто неба, якій сягає до обрію. А ще там є унікальний музей трипільської культури, який має більше експонатів і облаштований більш сучасно, ніж у музеї у самому Трипіллі, в якому я не один раз бував.
Не закохатись у це місце було неможливо. Здавалося б, така перлина має не лише приносити радість власникам та відвідувачам – вона має бути гордістю всієї України, через те, що ми вміємо та можемо таке робити.
Є лише одна проблема. Комусь глибоко начхати на подібні речі. Тому що хтось Україну розглядає не як місце існування, про яке має піклуватися кожен. Для когось це просто плантація на якій вони пасуться і забезпечують свій особистий добробут.
І я говорю не про підприємців, які створюють такі речі. Я маю на увазі наш керівничий клас. Саме він поділяє нашу країну на дві нерівні частини. Є український народ, громадянське суспільство, підприємці – творці, ті, хто створює багатство країни, українську культуру, українську продукцію, сервіс для населення. Власне – створюють наше українське довкілля. І є ті, хто, як хижаки, як сарана на полі, хоче мати свій матеріальний інтерес, дорвавшись до важелів державного адміністрування. Контролювати, забороняти, отримувати свою корупційну ренту.
Діють вони як ті ж хижаки. Поки творець працює, вкладає гроші та душу – вони спокійно спостерігають. Як не банально це звучить, але це схоже на вирощування кабанчика добрим хазяїном що живе біля лісу з вовками. Вовки чекають, коли дбайливий господар виростить кабанчика, той набере вагу – тільки тоді вони пробираються до свинарника, щоб відкусити свій шматок сала. Так само роблять і вони. Багато років вони спостерігають, як люди вкладаються, створюють свою справу, як вона чарівно перетворює довкілля – а потім настає час хижаків. І вони приходять.
Йдеться про Edem Resort Medical & Spa.
Здавалося б ні в кого не було питань, коли протягом двох десятків років напівзанедбана територія перетворювалася на одну із перлин України. Ні в місцевого населення, яке отримало робочі місця з непоганими зарплатами. Ані в держави, яка отримує значні відрахування до бюджету у вигляді податків. Ані в наших воїнів-захисників, сотні яких пройшли там реабілітацію без будь-якої оплати. Але це – не для прокурорів-хижаків. Вони вміють на пустому місці знайти будь-який привід, щоб створити проблеми для підприємців.
І прокурори таку проблему виявили в "Едемі". Для цього правоохоронці обрали унікальне озеро, яке є центром ландшафтного парку. Прокурори заявили, що раніше приватизована земля опинилася у власності незаконно, тому що природні водоймища приватизувати не можна. І слід віддати його державі, що повністю руйнує всю концепцію комплексу. Та чи буде держава за ним стежити, бо, як показує життя, держава у нас так і не стала ефективним власником?
Але найголовніше – не в цьому. Це – не природне озеро. Його тут не було! Але для наших прокурорів, які чекають на свій хабар, жодні докази не працюють: ні супутникові знімки, ні висновки 6 судових державних експертиз, які підтверджують, що це озеро створено штучно. А ще мешканці свідчать, що брали участь у будівництві водної споруди, розпочатого ще в 80-х роках компанією "Західводбуд". Згодом компанія продала гідротехнічні споруди у власність "Едему". А коли "Едем" завершив будівництво, вже після реконструкції берегових укріплень і гідротехнічних споруд, то зареєстрував право власності на водну споруду – спортивний майданчик для занять спортом. Ця водойма дійсно створена людською працею: побудована дамба, бетонна споруда, береги одягнені в граніт. І якщо її не обслуговувати, не вкладати кошти, як це роблять власники комплексу, вона просто зникне.
Але хижакам прокурорам які вже відчувають смак своєї можливої вигоди – байдуже. Для них не працює ні логіка, ні інтереси держави, яка втратить прибутки до бюджету, ні інтереси людей, півтисячі яких мають там роботу.
Я вкотре замислююся: а який у нашій країні є правовий механізм, щоб не просто унеможливити подібну ситуацію, а щоб подібні силовики раз і назавжди втратили свої посади? Як нам придумати таку форму впливу на наш держапарат, на наші силові органи, щоб вони займалися не особистим добробутом, а справді відповідали своїй назві – правоохоронці? Тобто ті – які охороняють наші права, економічну свободу та піклуються про нашу безпеку, а не про свою кишеню.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
