Що під виглядом ''Плану перемоги'' президент презентував українцям?
Інколи продавці називають товар такою назвою, яка є привабливою для покупця, але по суті не відповідає дійсності. Так само складно назвати план Зеленського планом перемоги.
План перемоги, звичайно, повинен бути у військово-політичного керівництва країни, але навіщо розповідати про нього всьому світу? Адже не варто всім розповідати, як ти хочеш перемогти ворога. Таку помилку вже зробили у 2023 році, коли розповідали, як будемо наступати, куди і якими силами. А є інші приклади: операція в Харківській області, яка виявилася повною несподіванкою для ворога. Так само і Курська операція, про яку не говорили публічно. Саме таємниця наших дій була елементом успіху. Тому справжній план перемоги – це не те, що ти анонсуєш. Це те, що ти вже робиш.
План перемоги – це дії, спрямовані на розгром ворога на полі бою, які залежать від тебе самого.
План Зеленського – це лише вимоги до наших союзників. Якщо коротко: усі союзники повинні військовими та економічними засобами брати участь у нашій війні, бо все залежить від їхньої допомоги, а ми самі неспроможні розбити ворога. Врятуйте нас, а ми віддамо деякі ресурси нашої країни вам в експлуатацію. А якщо союзники скажуть, що їх цікавлять не колонії, часи яких вже минули, а союзники з розвиненою економікою, тобто відмовлять нам у наших вимогах – то чи маємо ми план "Б"?
Якщо ми, українці, будемо діяти, спираючись на власні ресурси, то й союзники будуть по-іншому ставитися до того списку вимог, які їм надаються. Тому що всі хочуть бути разом із тими, хто перемагає.
Але як допомагати країні, яка не хоче змінюватися? Дають гроші – а тут тотальна корупція в державному апараті. Ми вимагаємо фінансової допомоги за рахунок платників податків країн Заходу – а наші чиновники фотографуються на своїх диванах з мільйонами доларів. Народ збирає гроші армії – а Міноборони не закуповує в достатній кількості ні зброї, ні оснащення, маючи найбільші за історію країни золотовалютні запаси у Нацбанку. Просимо зброю у партнерів – а українське військово-політичне керівництво не може збудувати капітальних фортифікацій на фронті.
Справжній план перемоги починається з розуміння, що є для нас перемогою у цій війні. Це – не деокупація, не вихід на кордони 1991 року, це навіть не розпад росії. Перемога, яка має бути ціллю для нашої влади, – це розгром ворога. Армія росіян повинна отримати повну поразку на полі бою і не мати можливості продовжувати бойові дії. А все інше – це наслідки цієї поразки.
План Зеленського показує, що він не вірить, що ЗСУ може розбити ворога, не вірить у своїх громадян. Якщо у 2022-2023 роках наше політичне керівництво надихнулося готовністю українців захищати свою країну і ЗСУ отримувало перемоги на полі бою, змушуючи окупантів тікати й відступати, то в цьому році ця віра зникла. Єдиною причиною цього є неефективне керівництво країною та армією під час війни.
Армією не повинні керувати радянськими методами та підходами. Там повинні працювати професіонали, які оснащені усім необхідним. Ресурси для цього є. Сьогодні на державний апарат витрачається більше коштів, ніж на закупівлю зброї та оснащення армії. Українські підприємці можуть виробляти 4 мільйони дронів на рік. Міноборони закуповує лише 1,5 мільйона. Чому не зробити так, щоб кожного нашого бійця захищали десятки дронів, а ворог не міг навіть підійти до лінії оборони?
Треба будувати справжню професійну армію. Щоб кожен, хто до неї долучається, отримував високу зарплату, якісну підготовку та озброєння, соціальний захист. Бригади, які зараз ведуть якісний рекрутинг, не мають проблем із кадрами.
Справжній план перемоги починається зі зміни керівництва та зміни самої політики. Сьогодні в державному управлінні країни всіх рівнів працює майже 2 мільйони людей. Половина з них – чоловіки. Якщо прибрати половину, тих, хто не проходить за віком або здоров'ям, – залишиться півмільйона тих, хто давав присягу служити своїй країні. Ось вам і кадровий резерв для першочергової мобілізації.Але якщо будувати професійну армію, то й примусово мобілізувати нікого не треба. Примусова мобілізація неефективна. Вона розколює нашу державу і демонструє всьому світу нашу неспроможність себе захищати, недовіру влади, відсутність свобод і прав, демократичних процедур. І такій країні цивілізованому світу допомагати не хочеться.
Тільки коли ми продемонструємо всьому світу, що ми будемо битися за будь-яких умов, що для нас немає кордонів, де бити ворога, – тоді ми покажемо, що Україна має суб'єктність. І що вона може стати регіональним лідером. І краще домовлятися і допомагати потенційному лідеру, ніж витрачати гроші на країну з корумпованою владою і відсутністю демократії.
Справжня влада – це коли вона бере на себе відповідальність. План Зеленського – це перекладання власної відповідальності на союзників. Починати треба з того, що ти можеш зробити сам. Невіра у власний народ, невіра в те, що ми можемо воювати без примусу, що ми можемо виробляти власну зброю, що ми можемо підняти свою економіку, – перетворює президента на своїх попередників. Політиків, які обиралися завдяки масовій довірі та які цю довіру поступово втратили через неспроможність адекватно відповідати на виклики часу.
У нас дві війни. І одна з них – війна з корумпованим чиновником-паразитом, що з'їдає наші ресурси, які треба витрачати на оборону. Саме він не дає перемогти нам у великій війні. І якщо не подолати цього ворога, якій грабує армію та бюджет країни, не подолати корупцію і бюрократію, які гальмують економіку, не змінити податки, які знищують підприємства і підприємництво взагалі – то ще довго не зможемо розраховувати на перемогу над російською імперією. Перемогти ворога ми зможемо, якщо перемогти ще одного ворога всередині країни.
Тому фінальна фраза доповіді Зеленського, що всередині країни у нас ворогів немає, показує наскільки наша влада далека від справжнього плану перемоги.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
