23 листопада 2009, 16:22

Щоденник євроатлантиста. Французьке розчарування Юлею

Схоже часи, коли президент Франції писав листи українській прем'єрці з лагідним "Дорога Юліє" на початку, потрохи кануть в Лету. Як і часи, коли тамтешній лідер, відомий своїм змінним настроєм, запрошував Тимошенко до Парижа фактично лише для того, аби Віктор Ющенко зрозумів, кого насправді хоче бачити французький президент у себе з візитом. Так, як це було після останньої "газової війни" між Україною та Росією, котра, за наявною у автора цих рядків інформацією, стала якраз тим поворотним моментом, який суттєво змінив ставлення президента Франції до Віктора Ющенка.

Кілька останніх років постійно доводилось чути від французьких співрозмовників захопливі розповіді про Юлю Володимирівну, котра на різних вечерях та обідах з ними розповідала, що для неї Європа – це передусім Франція і Німеччина. Будь-які згадки про Ющенка, Яценюка чи ще когось з українських політиків сприймались з таким скептичним виглядом і роздратуванням у голосі, що заради міцної українсько-французької дружби краще було цих прізвищ в позитивному контексті не згадувати.

Тепер представники країни, котру до останнього часу можна було спокійно вважати головним європейським оплотом Тимошенко, за келихом вина власного виробництва говорять про прем'єрку або стримано, або з помітним розчаруванням. Впродовж останніх двох тижнів я мала кілька зустрічей з високопоставленими французькими співрозмовниками та впливовими експертами, і суть розмов зводилась до одного: Юлину репутацію у Парижі наразі псує історія з кредитами МВФ. Зокрема, французів обурює, що вони як одні з головних країн-кредиторів Міжнародного Валютного Фонду не мають ні найменшого бажання давати знову Україні гроші на "латання дірок в українському бюджеті" (слова одного з тамтешніх посадовців), оплату російського газу та – не дай Боже – фінансування президентської кампанії прем'єрки. "Як вони не можуть зрозуміти: у нас теж криза. Нам і без того важко пояснити виборцям, чому ми в такий складний час допомагаємо Україні, а що наші виборці скажуть, коли взнають, на що ці гроші в Україні йдуть?", – як мантру повторюють французькі співрозмовники. Те, що викликає особливе обурення – так це будь-які згадки про компанію НАК "Нафтогаз": мовляв, це, мабуть, єдина в світі компанія, яка кожного року банкрутує, хоча, за підрахунками іноземних експертів, зокрема й французьких (так-так, вони вже все приблизно прикинули) мала б заробляти кругленьку суму. Ще французьких посадовців дивують прохання деяких українських колег вплинути на їхнього відомого співвітчизника, главу МВФ Домініка Стросс-Кана, аби він став поступливішим в діалозі з Україною та її черговим траншем.

Причому, всі ці зауваження лунають в неофіційних розмовах вже після того, як Григорій Немиря все начебто на пальцях пояснив французькому держсекретарю з європейських справ П'єру Леллюшу, який позаминулого тижня гостював у Києві. Принаймні, пана Леллюша ця розмова цілком задовольнила. Як, до речі задовольнив (і це вже щось новеньке в українсько-французькому діалозі) більш, ніж двогодинний діалог з Віктором Ющенком. Французькі свідки цього діалогу кажуть, що Президент дуже добре підготувався до цієї зустрічі (недаремно ж чотири рази її переносив).

Цілком можливо, що французьке роздратування підсилюється ще й тим, що у них є можливість з чим (і ким) порівняти. Так, показово, що напередодні Ніколя Саркозі направив своє вітання саме угорському прем'єру Гордону Байнаї, який, на думку, французького президента, виявив "відвагу у вирішення проблем в економіці". Байнаї – не просто угорський прем'єр. Це безпартійний міліонер (хоча і добрий знайомий зі студентських років колишнього керівника уряду, соціаліста Ференца Дюрчаня), який очолив тамтешній кабінет міністрів лише в квітні цього року, коли його попередник Дюрчань фактично визнав, що не може справитись з кризою і запропонував створити уряд незалежних експертів. Експеримент видався на славу. Економіка відновлюється так, що це помітив навіть угорець за походженням Саркозі, а разом з нею – і довіра до, здавалось би, цілковито дискредитованих соціалістів. Все ж таки, це вони запропонували Байнаї на посаду прем"єра...

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...