9 лютого 2010, 12:06

Щоденник євроатлантиста. Товариш Тимошенко показав їй гарний приклад

В Україні майже не помітили сміливий хід польського прем'єр-міністра Дональда Туска не балотуватись в президенти, маючи найвищий електоральний рейтинг в своїй країні. А даремно. Він, на відміну від Віктора Януковича, добровільно відмовився від реваншу за програні Лєху Качиньському вибори в 2005 році. І він, на відміну від Юлії Тимошенко, вирішив не втікати від не зовсім вдячної прем'єрської роботи в президентський палац, аби не бути звинуваченим в тому, що кинув реформи на півдорозі.

Туск мав набагато більше прав балотуватись у президенти ніж Янукович та Тимошенко разом взяті. Він зробив так, аби поляки могли знову пишатись своєю країною та владою після зовнішньополітичних травм, спровокованих недолугими діями братів Качиньських. І він зробив так, аби Польща стала ЄДИНОЮ країною Євросоюзу, в якій минулого року спостерігався економічний ріст.

Дональд Туск у виборі між палацом, який дає йому престиж, та владою, яка не дає йому престижу, але надає змогу щось змінити, вибрав реальну владу. В українській ситуації, як бачимо, престиж важливіший за реальну владу. Схоже, ніхто не хоче бути українським Бальцеровичем – посідати лише пост віце-прем'єра, але зробити для країни більше і закріпитись в історії міцніше, ніж деякі президенти.

Не буду приховувати: я не є щасливою з того, що переміг Янукович. Мені навіть соромно, що так відбулось. І шкода, що складається враження, наче п'ять останніх років ми прожили даремно. Враження, що насправді Янукович мав перемогти ще в 2004-му. Проте, аби доказати, що Помаранчева революція не була даремною хоча б тому, що українські політики не лише навчились проводити вибори, котрі визнають демократичними ВСІ без винятку міжнародні місії спостерігачів, але й поважати їх результат, Юлія Тимошенко повинна, як її польський товариш Дональд Туск, припинити боротись за престиж.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...