Щоденник євроатлантиста. Чи їхати Януковичу в квітні до Обами?
Вже 12-13 квітня у Віктора Януковича є шанс замкнути коло своїх візитів третім стратегічним партнером України після ЄС та Росії. А саме – Сполученими Штатами. Йдеться не про окрему поїздку Віктора Федоровича до Вашингтону, а про його участь у великому "ядерному" саміті, котрий організовує американська адміністрація на рівні глав держав, аби ще раз продемонструвати свою відданість ядерному роззброєнню.
Цікаво, що, за деякою інформацією, запрошення на цей форум надсилалось ще минулого року і було, за моєю інформацією, адресоване попередньому президенту України. Так чи інакше, тепер в Києві залишилось остаточно вирішити, їхати Януковича на форму, де американський президент буде не в ексклюзивному доступі, а на рівні ще приблизно 44 делегацій, чи дочекатись кращих часів, коли з Обамою можна зустрітись ексклюзивно. Такі сумніви витають над Михайлівською, Банківською та Камєнєва, у той час, як наприклад, в українському посольстві у Вашингтоні начебто налаштовані приймати новобраного лідера, будучи фактично переконаними, що як мінімум рукостискання двох президентів відбудеться.
Київські сумніви пов'язані не лише з тим, що насправді нібито немає жодної гарантії навіть короткої зустрічі українського президента з американським колегою. Вони пов'язані ще й з тим, що за достойний прийом Януковича на берегах Потомака американці дещо очікують від України. І це "дещо" видається на берегах Дніпра настільки серйозним, що, як не дуже дипломатично, але точно зауважив один український високо посадовець, складається враження, що "американці вирішили роздягнути Україну до трусів".
Не буду вдаватись в деталі, про що саме йдеться, лише зауважу, що тема таких побажань американської сторони не обмежується темою саміту – тобто, питаннями ядерного штибу. За деякою інформацією, яку особисто мені не хотілось би бачити правдивою, серед таких "побажань" фігурують такі делікатні теми, як збільшення Україною контингенту в Афганістані та співпраця у питання закриття бази Гуантанамо, від якої як можуть відхрещуються навіть начебто найбільш лояльні європейські союзники американського президента.
Наразі у Вашингтоні очікують від Києва складу делегації, чого на момент написання цього блогу ще не було зроблено. В українській столиці, в свою чергу, думають-гадають, чи банальна телекартинка Януковича з Обамою варта того, аби летіти за океан, якщо вони не матимуть змогу навіть по-людськи переговорити. І як бути з побажаннями американської сторони щодо чутливих питань? І чи не вийде в Януковича у Вашингтоні так, як у Москві, коли українська делегація була абсолютно непідготовленою до серйозних переговорів по суті, чим, за зізнанням одного російського дипломата, дуже розчарувала, скажімо, російського прем"єра Путіна (коли, наприклад, пропонувала консорціум, але не могла пояснити, в чому його вигода для Росії)?
Очевидно, Віктору Федоровичу дійсно потрібно вирішити, що для нього важливіше: рукостискання з Обамою перед камерою, чи повноцінний візит, до якого українська сторона зможе серйозно підготуватись. Якщо ж українська дипломатія зможе вбити двох зайців до ядерного саміту – тоді їй тільки можна поаплодувати. А взагалі, можливо, якщо американська сторона бажає серйозно попрацювати з Україною над деякими чутливими для останньої питаннями, Хілларі Клінтон варто було б підкоригувати свій маршрут і на наступному тижні заглянути по дорозі в Москву до Києва? Чи після Москви, звичайно.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
