2 червня 2010, 14:36

Щоденник євроатлантиста. Хтось щось думає в Україні робити з Польщею, окрім Ганни Герман?

Сумні та невеселі часи настали в українсько-польських відносинах. Якщо український напрямок у східній політиці Польщі ще якось тримається на плаву, то польський в українській зовнішній політиці впевнено зводиться на маргінес.

Ексклюзивність у відносинах, якою тішились прихильники українсько-польської зв'язки і дивувались у країнах "Старої Європи", сьогодні поступається пакетному підходу у відносинах. У Польщі все менше говорять про Україну як таку, і все більше – загалом про "східних партнерів". В Україні взагалі не говорять про Польщу як таку, а лише про пріоритетний європейський вибір. Тобто, у польському варіанті Україна наразі фігурує поруч з Молдовою, Вірменією і Білоруссю. В українському підході Польща по значимості фактично зведена до решти членів ЄС – тобто Люксембургу, Португалії чи Нідерландів.

Я не закликаю українських зовнішньополітичних стратегів брати приклад з російського МЗС (що в них, у принципі, досить гарно виходить), але радила б їм теж визначитись з пріоритетними країнами серед держав-членів Євросоюзу. І якщо в російській зовнішньополітичній концепції серед таких ядрових країн фігурують Німеччина, Франція, Іспанія та Італія, у нас на перших позиціях має йти Польща. Принаймні, на одній лінії разом з Німеччиною.

Так само мені не хотілось би звужувати поле для маневру польської дипломатії на чолі з Радеком Сікорським, але дивитись на Україну виключно через призму "східних партнерів", не враховуючи рівня і специфіки двосторонніх відносин між Києвом та Брюсселем, навряд чи допоможе просунутись й без того напівмертвому проекту "Східного партнерства". Хоча поляків можна зрозуміти: якщо справи в Україні підуть так і далі, то перспективніше буде опікуватись серед "східних партнерів" тією ж Молдовою чи Грузією, але зовсім не Україною. Полякам що насправді потрібно? Продемонструвати всій Європі, що їх із шведами проект працює і "європеїзує", а не відфутболюється, як в Україні?

Проблема тут є також в тому, що якщо євроінтеграція України як така може й надалі бути своєрідним кріпленням для розвитку двосторонніх українсько-польських відносин, то "Східне партнерство" – навряд чи. Хоча б тому, що у Варшаві та Києві зовсім по-різному сприймають цей проект. Власне, окрім євро інтеграції України, в України та Польщі залишився наразі хіба один серйозний стержень: Євро-2012. Інша традиційна точка дотику – інтеграція до НАТО – зникла після того, як Янукович відсахнувся від євроатлантичної інтеграції спочатку усно, а потім ще й письмово в нових основах зовнішньої політики.

Все, що відбувається в українсько-польських відносинах сьогодні тим більше неприємно, що календар найближчих двох років просто вимагає від України тримати Варшаву у полі зору. В 2011 році Польща головуватиме в ЄС, в 2012 – вищезгаданий футбольний чемпіонат.

Інше питання – кому саме нова влада довірить зближувати Україну та Польщу на посаді посла після того, як нинішній амбасадор Олександр Моцик перебазується з Варшави до Вашингтона. Пікантний момент у цій історії пов'язаний з тим, що на печерських пагорбах не перший місяць бродять чутки, що Ганні Герман дуже хотілось би бачити в кріслі посла свого чоловіка. Нічого проти нього не маю: він є кар'єрним дипломатом і має непоганий дипломатичний бекграунд саме на польському напрямку (раніше вже працював в нашому посольстві у Варшаві). Однак, моє особисте зондування грунту серед польських експертів, політиків та дипломатів на предмет прізвища "Герман", супроводжувалось не надто позитивною реакцією. І причина, як не складно здогадатись, не в Сергієві Герману, а в його дружині. А якщо бути більш точною – у скандальних заявах під час останньої передвиборної кампанії в Україні з приводу участі "польських бойовиків", котрі приїдуть до України боротись за президентство Тимошенко. Заяви, котрі у польських експертних колах фігурують у зв"язці з іменем Ганни Миколаївни. Інший кандидат, про якого доводилось чути від компетентних людей – декан факультету міжнародних відносин Львівського університету Маркіян Мальський. Пікантність історії у цьому випадку полягає в тому, що він є начебто гарним товаришем Костянтина Грищенка, і саме останній його начебто й промотує. Ніколи не була схильною перебільшувати роль послів у тій чи іншій країні, але на досить складному етапі переосмислення відносин двох країн ім'я посла є досить важливим. І було б дуже добре, якби ним не виявилась людина, котру апріорі не дуже сприйматимуть у державі-важковаговику, якою сьогодні є Польща в Європі.

P.S. Інші думки на тему українсько-польських відносин можна почитати в моїй статті, опублікованій днями у польській "Gazeta Wyborcza". Переклад українською – на сайті "Інозмі-Главред".

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Військова місія за принципом ''Мерседесу''

Ще якихось півроку тому переважна більшість українських співрозмовників (не кажучи про закордонних) не вірили, що військові контингенти країн-членів НАТО в принципі можуть бути присутніми на українській землі та ще й в осяжній перспективі...

Досить мантри про "Путін на це не погодиться"

Гарною новиною цих тижнів – особливо після останньої зустрічі "коаліції охочих", котрій ще належить перетворитись на "коаліцію рішучих" – є те, що дискусія про гарантії безпеки для України важко, болісно, але все ж перетворюється з концепту у план дій...

Гарантії безпеки не роздають, їх вигризають

"Ми через це проходили, це дуже неприємно, нам американці теж навʼязали перемирʼя. Ми і досі в перемирʼї, вже 72 роки... Але все насправді виявилось не так страшно – це дало нам можливість розвинути економіку, забезпечити добробут людей...

Від обрання до інавгурації. Що вже вдалось Україні з ''другим'' Трампом

У день інавгурації 47-го президента США можна з певністю стверджувати, що Україна не втрачала часу даремно після американських виборів, коли одночасно потрібно було мати справу з двома американськими президентами: ще з діючим і вже з новообраним...

Україна-Польща. Шанс на вихід з кризи довіри

Інколи у відносинах між двома країнами є питання, які отруюють все. Довіру. Співпрацю. Атмосферу. Таким питанням у відносинах між Україною та Польщею в якийсь момент стало питання пошукових та ексгумаційних робіт на території України...

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...