25 листопада 2010, 17:54

Щоденник євроатлантиста. Пострезолюційне. Євросоюз як головний арбітр між українською владою та опозицією

Епопея з резолюцією Європарламенту щодо України, на щастя, позаду. Не збираюсь зараз детально аналізувати цей, на мій погляд, абсолютно об'єктивний документ, повний текст якого українською я сьогодні вже розмістила в своєму блозі. Наразі дозволю зробити собі лише кілька коментарів.



По-перше, варто привітати своїх друзів з Європарламенту, яким вдалось чудово вирішити одне непросте завдання. З одного боку, чітко, детально і дуже зрозуміло вказати українській владі на деякі тривожні тенденції, що не мають нічого спільного з демократичним процесом в країні, яка розраховує в майбутньому на членство в ЄС. З іншого – зробити все можливе, аби ці тенденції жодним чином не відобразились на євроінтеграційних амбіціях України.

Про що йдеться? А про те, що представникам одних країн-членів ЄС (уособлених німецькими парламентарями) було б зовсім непогано визнати в резолюції, що демократія в Україні померла, аби потім використовувати цей аргумент на свою користь в подальшому українсько-євросоюзівському діалозі (у тому числі на етапі фінальної підготовки Угоди про асоціацію). Мовляв, як може недемократична країна навіть заїкатись про якусь перспективу членства? Представникам інших країн-членів (уособлених поляками) було вигідніше дотримуватись позиції, що інколи краще заплющити очі на деякі неоднозначні моменти в Україні, пов'язані з її демократичним розвитком, якщо вони можуть зашкодити інтеграції Києва в Європейський Союз. Результат: Європарламент і на антидемократичні тренди вказав, і право на повне членство України в ЄС підтвердив згідно зі статею 49 Договору про Європейський Союз.

По-друге, відомо, що війна за резолюцію тривала на двох фронтах. Крім першого фронту – між представниками різних країн-членів ЄС, був відкритий ще й євросоюзівський фронт між українською владою та опозицією. Пристрасті в Європарламенті з приводу цього документу були суттєво підігріті саме з допомогою бійців другого "фронту". Як влучно висловився на Київському безпековому форумі, організованому нещодавно фондом "Open Ukraine", керівник служби зовнішніх зв'язків Секретаріату ОБСЄ Олександр Павлюк, "українська "м'яка сила" розколола Європарламент".

Ваша покірна слуга є великим прихильником американської політичної приказки про те, що "внутрішня політика закінчується там, де починається вода" (в українській ситуації вона могла б звучати так: "внутрішня політика закінчується там, де закінчується державний кордон"). Відповідно, дуже критично ставлюсь до всіх політиків (незалежно від кольору партійних прапорів), котрі використовують Брюссель, Москву чи Вашингтон для того, аби плакатись на своїх політичних опонентів і намагаються з допомогою світових столиць поставити їх на місце. Однак, в ситуації з Європарламентом обидві українські сторони – і влада, уособлена Партією регіонів, і опозиція у вигляді БЮТ продемонстрували, що при великому бажанні можуть вплинути навіть на текст резолюції Європарламенту. Висновок: якщо українська влада та опозиція об'єднали б свої зусилля на євроінтеграційному фронті, могли б час від часу коригувати на користь України не лише резолюції Європарламенту, а й позиції Єврокомісії чи деяких ключових країн-членів ЄС. Отож, дуже хотілось би, щоб влада і опозиція дослухались до порад тих колег з Євросоюзу, які наполегливо радять воювати в Україні, а в столиці ЄС виходити з відчеканеною спільною позицією.

По-третє, явне перебільшення цієї резолюції в Україні свідчить про те, що саме Євросоюз розглядається в Україні як своєрідний арбітр між українською владою та опозицією. Складно собі уявити, щоб такі війни з українського боку відбувались навколо, скажімо, заяви Держдуми щодо України.

Чи означає це, що українська влада є вкрай вразливою на критику з боку ЄС? Так. Чи означає це, що вона прийме до уваги побажання, висловлені в резолюції? Необов'язково. І необов'язково, між іншим, тому, що Януковичу і Ко нічого не заважає оцінити резолюцію Європарламенту не як результат об'єктивного аналізу, проведеного європарламентарями в Україні, а як результат роботи українських опозиційних політиків у Брюсселі. Хоча мені б персонально цього дуже не хотілось би...

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Військова місія за принципом ''Мерседесу''

Ще якихось півроку тому переважна більшість українських співрозмовників (не кажучи про закордонних) не вірили, що військові контингенти країн-членів НАТО в принципі можуть бути присутніми на українській землі та ще й в осяжній перспективі...

Досить мантри про "Путін на це не погодиться"

Гарною новиною цих тижнів – особливо після останньої зустрічі "коаліції охочих", котрій ще належить перетворитись на "коаліцію рішучих" – є те, що дискусія про гарантії безпеки для України важко, болісно, але все ж перетворюється з концепту у план дій...

Гарантії безпеки не роздають, їх вигризають

"Ми через це проходили, це дуже неприємно, нам американці теж навʼязали перемирʼя. Ми і досі в перемирʼї, вже 72 роки... Але все насправді виявилось не так страшно – це дало нам можливість розвинути економіку, забезпечити добробут людей...

Від обрання до інавгурації. Що вже вдалось Україні з ''другим'' Трампом

У день інавгурації 47-го президента США можна з певністю стверджувати, що Україна не втрачала часу даремно після американських виборів, коли одночасно потрібно було мати справу з двома американськими президентами: ще з діючим і вже з новообраним...

Україна-Польща. Шанс на вихід з кризи довіри

Інколи у відносинах між двома країнами є питання, які отруюють все. Довіру. Співпрацю. Атмосферу. Таким питанням у відносинах між Україною та Польщею в якийсь момент стало питання пошукових та ексгумаційних робіт на території України...

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...