Щоденник євроатлантиста. ЄС-Митний Союз: вибір між мрією та ностальгією
Відверто кажучи, не розумію, чому такий галас здіймає кожна заява з натяком на те, що Україна у майбутньому може дозволити собі переглянути ставлення до вступу у Митний Союз, якщо відбудеться перше, друге, п'яте або десяте. Звичайно, чути такі речі неприємно, особливо від такого зубра української дипломатії як посол Єльченко, і особливо, коли в його аргументації звучать елементи найбільш хітової страшилки у місті Москва (про жахливу кризу в Євросоюзі). І особливо, коли роками вболіваєш за європейську інтеграцію, і з року в рік очікуєш на той останній ривок, коли вибір України в бік Євросоюзу стане безповоротним. І чесно кажучи, дуже вже б не хотілось, щоб під третю річницю президентства Януковича термін "європейська інтеграція України" був замінений на "європейське співробітництво". Пам'ятаєте, як в один чудовий день сталось з "євроатлантичною інтеграцією України"? Тим більше, що й результати опитувань населення починають грати зовсім не на руку Євросоюзу, а ними ж так приємно маніпулювати при прийнятті різних зовнішньополітичних рішень... Знову ж таки, читаймо історію відносин Україна-НАТО.
Не буду зараз гадати на кавовій гущі, чого більше в таких припущеннях одного з найбільш дипломатичних дипломатів української дипломатії: спроби трохи полоскотати нерви Євросоюзу перед засіданням Ради міністрів ЄС у наступний понеділок, чи все ж зондування грунту на предмет приєднання України в Митний Союз? Хоча, знову ж таки, хочеться вірити, що йдеться саме про перший варіант, бо європейські міністри обговорюватимуть у понеділок не будь-що, а конкретно те, чи з'явився після парламентських виборів в Україні сенс реанімувати діалог про підписання Угоди про асоціацію. І, на жаль, крім "російської карти" (тобто, якщо не підпишемо Угоду з Україною, вона піде в Митний Союз) у Києві і після виборів не спромоглись дати прихильникам підписання Угоди в самому ЄС жодного іншого козиря.
Мене дивує інше. Чому так важко і в Україні, і в Європі розпрощатись з міфом про те, що Янукович ніколи не піде в Митний Союз, бо його туди не пустять українські олігархи, які більше зацікавлені в Зоні вільної торгівлі в ЄС? На якій доказовій базі ґрунтується цей міф, крім припущень експертів? Звідки така впевненість в інтересах українських олігархів і тим більше в Януковичі? Може, окремі українські олігархи, які мають доступ до президентського тіла, стали настільки патріотичними, що інтеграція в ЄС для них важливіша, ніж власний заробіток? Чи може вони переобладнали свої підприємства так, що доступний російський газ їм вже не дуже й потрібен?
Так, у деяких з них дійсно з усіх шпаринок й досі просочується менталітет дворової шпани: це моя територія, і ніхто не має права тут вештатись, робити бізнес чи ще щось без мого дозволу. Тому деяким дійсно не хотілось би опинитись в одній інтеграційній упряжці з російськими колегами-олігархами. Але так, щоб всі рвали на собі сорочку, відстоюючи підписання Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС замість вступу до Митний Союз, навряд чи.
А як взагалі можна бути впевненим у Януковичі, у якого головною фішкою політичної кар'єри стала його непередбачуваність? Причому, непередбачуваність з явним нахилом в бік побажань Росії: відмова від НАТО, Харківські угоди, підписання Закону про мови. Можливо, він хоче створити прецедент і непередбачувано піти в інший напрямок? Чудово. Але чи є дійсно серйозні підстави для приємного сюрпризу від Януковича в європейському напрямку? Питання, швидше, риторичне.
Не знаю, як буде перетягуватись цей канат далі, і чия позиція зрештою переможе. Але зрозуміло одне: вибір між Євросоюзом і Митним Союзом залишається вибором між мрією і ностальгією. Між минулим і майбутнім. Ті, хто і готові рухатись вперед заради, в принципі, досяжної мрії жити в нормальній європейській країні, незважаючи на те, чи буде у фінальній сцені Україна членом ЄС чи ні, однозначно виберуть який не який, але рух до Євросоюзу. Ті, для кого межа мрії – дешеві білоруські продукти в сусідньому кіоску у радянській упаковці – "проголосує" за Митний Союз. Все просто.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
