Щоденник євроатлантиста. Візи без ілюзій
На цьому тижні від Європарламенту прийшло дві гарні новини: ратифікували Угоду про спрошення візового режиму і продовжили роботу місії Квасьнєвського-Кокса.
Про місію Квасьнєвського-Кокса відреагую дещо згодом, а наразі про вистраждану і в українському парламенті, і в Європарламенті візову угоду.
У мене особисто нема великих ілюзій з приводу того, що оновлена Угода буде набагато ефективніше виконуватись, аніж попередня зразка 2008 року. Особливо, якщо не зміниться підхід політиків й громадського суспільства у плані моніторингу та публічного і непублічного пресингу як на посольства, так і консульства. Очевидно, зусиль однієї мережі громадських організацій "Європа без барєрів", яка з року в рік публічно вказує на переваги та недоліки роботи консульств ЄС, зокрема й у вигляді рейтингів найбільш недружелюбних до українців консульських представництв.
Що потрібно робити?У принципі – нічого іншого, як просто відстоювати свої права. Якщо, наприклад, ви, згідно з угодою, потрапляєте в категорію тих, хто має законне право отримати багаторазову візу, то,відповідно, подавайтесь саме на довгострокову багаторазову візу. Адже що відбувається? Консули на закритих зустрічах розповідають, що українці самі не звертаються за багаторазовими візами. Навіть у консульстві Чехії, яка традиційно фігурує у списку найбільш недружелюбних у візовому плані країн, розповідають,що 96% тих, хто звертається за багаторазовою візою, такі візи видаються. Начебто все красиво. А коли консулам розповідаєш, що насправді працівники консульств відмовляють аплікантів ще на етапі подачі документів звертатись за багаторазовою візою, то вони здивовано плескають у долоні та вигукують "не може такого бути!".
Багато консулів так само відмовляються визнавати, що у них з видачею віз для українців є проблеми, а будь-які рейтинги сприймають як спроби очорнити їхню роботу, інколи навіть начебто на чиєсь замовлення. Чи не найбільш загадковим у цьому плані є консульство Чехії. Я завжди думала, що обережність чехів пов'язана з міграційними ризиками з України – все ж таки наших людей завжди виїжджало туди достатньо і працювати, і іншими речами промишляти. Однак, після тривалих розмов з чеськими колегами, розумію, що проблема набагато серйозніша, і полягає вона у специфічності тамтешньої консульської служби. Тобто, якщо на політичному рівні Чехія всіляко підтримує Україну і особливо безпроблемні подорожі української молоді країнами ЄС, то на консульському – ставиться бар'єр. Як діляться обізнані співрозмовники, більшість чеських консулів вважає, що їхня робота полягає у тому, аби якомога жорсткіше охороняти проникнення людей із Сходу в шенгенську зону. Притому, ні мені, ні моїм колегам, не доводилось зустрічати жодного чеського політика, який би виступав за будь-які обмеження для в'їзду українців до Чехії сьогодні.
По-друге, з усіх боків порушується так званий принцип добросовісності. Тобто, формально українці, які двічі в рік побували у ЄС й нічого не порушили (вчасно повернулись etc) мають повне право отримувати багаторазову візу. Враховуючи, що в ЄС з України їздять одні й ті ж люди (лише 1% українців за опитуваннями групи "Рейтинг" були багато разів в Євросоюзі за останні п'ять років), дотримання цього принципу було б дуже навіть доречним.
По-третє, потрібно на кожному кроці пояснювати європейцям, що поняття "ціль поїздки" у випадку багаторазових віз є поняттям неадекватним для сучасної людини. У будь-кого з бізнесменів, журналістів чи представників громадських організацій може виникнути необхідність поїхати за рік чи три тривалості візи до ЄС з іншою метою, аніж декларувалась початково. Шмони, які організовуються автобусам і авто з українськими номерами на території деяких країн Євросоюзу з метою перевірити цільове призначення візи дискредитують не німецьких стражів порядку, дискредитують і ЄС. Скажу відверто: у мене є кілька країн, подорожувати до яких останнім часом мені не дуже подобається через занадто прискіпливий допит на кордоні навіть, якщо ти летиш транзитом. Це,наприклад, Німеччина і як би це не звучало парадоксально – Польща. Якщо поведінка німецьких прикордонників у принципі збігається з позицією тамтешніх силових відомств (особливо МВС Німечини, з яким у візовому плані Україні роботи непочатий край), то з Польщею виходить певна неув"язочка: прекрасні стосунки на політичному та експертному рівні, витриманий тон польських політиків навіть у ситуаціях повного українського бєспрєдєлу, чомусь ніяк не може розповсюдитись на ставлення до українців з боку польських прикордонників, які,очевидно, бажають бути святішими Папи Римського у тому, що стосується охорони священної Шенгенської зони.
Під час імплементації минулої Угоди про спрощення видачі віз виникло в ході її імплементації багато несподіванок. Виявилось, наприклад, що віза "до 5 років" може означати й візу на один місяць. Як результат, я знаю особисто аж одну людину, котра отримала п"ятирічну візу. Наразі такі різночитання зняті, але це не гарантує, що виникнуть нові сюрпризи. Наприклад, вже зараз в дипломатичних та експертних колах курсують чутки, що деякі європейські країни хочуть у процесі прийому документів вимагати довідку з Податкової. Думаю, треба задавити цю ідею на корню, публічно й непублічно доводячи європейцям, що так спрощення візового режиму не відбувається.
Ну і головне: для того, щоб щось вимагати від європейців, треба й самим демонструвати, що наші дяді й тьоті при владі з дипломатичними й службовими паспортами дбають про майбутній безвізовий режим тих, у кого паспорт звичайний синенький. Тобто, Угода про спрощення – це добре, а реальний процес лібералізації, який потім має увінчатись безвізовим режимом – це набагато краще. І та ситуація, яка виникла з біометричними паспортами сьогодні, коли є ризик не побачити їх в найближчі років три так точно, ніяк не переконує, що тьотям і дядям дійсно не все одно, чи будуть українців принижуватись у чергах за візами чи їздитимуть у ЄС спонтанно на вікенд. Реально соромно бути останньою країною в Європі, в якій не видають біометричних паспортів і не особливо збираються це робити найближчим часом.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
