Щоденник євроатлантиста. Українізація Східного партнерства.
Новина про арешт екс-прем'єра Вано Мерабішвілі в Грузії змусила мене згадати свої розмови з деякими високопоставленими європейськими дипломатами. А саме той фрагмент розмов, коли вони пояснювали супер принциповість й непохитність Євросоюзу у питанні звільнення Тимошенко. Пояснювали приблизно так: якщо зараз ми дамо слабину в діалозі з Україною, арештовані прем'єр-міністри з'являться в інших країнах пострадянського простору.
Європейці думали у правильному напрямку. Як вже мені доводилось писати, пострадянські країни не дуже охоче переймають позитивний досвід одне одного (навіть якщо й винаймають одне в одного експертів, їздять з ознайомчими візитами, декларують бажання перейняти досвід антикорупційних реформ, як було з Грузією etc). Зате передача досвіду в плані різних інституційних та управлінських збочень, здається, починає ставати лише справою часу.
Багато українських експертів та дипломатів досить гостро реагували на дослідження (зокрема, Індекс європейської інтеграції Фонду "Відродження"), що Україна вже не є лідером Східного партнерства. Тепер можна не хвилюватись: Україна залишається впевненим лідером Східного партнерства. Єдине уточнення – зі знаком мінус, а не зі знаком плюс.
Адже, що відбувається? З моменту виникнення ініціативи Східного партнерства "м'якою силою" України в цьому регіоні стає не успіх в реформах, не успіх у виконанні Порядку денного асоціації з ЄС (що, в принципі, одне і те ж), а майстер-класи з політичної поножовщини часів Ющенка-Тимошенко й знищення політичних опонентів шляхом відкриття проти них кримінальних справ. Донедавна лідер Східного партнерства – Молдова – сьогодні, як по інструкції, проходить застосування практичних навичок з першого майстер-класу, проведеного Україною (тільки замість Ющенка й Тимошенко, фігурують прізвища Філата та Плахотнюка), а Грузія відразу перейшла до втілення результатів другого українського майстер-класу – арештів міністра та екс-прем'єр-міністра.
Звісно, у кожній з цих країн є свої нюанси. Плахотнюк й Філат, на відміну від Ющенка й Тимошенко, не просто політики, але й одні з найбагатших людей своєї країни, і їхня війна щільно замішана не лише на дерибані владних повноважень, але й на контролі бізнес-потоків у республіці. Звинувачення Мерабішвілі більше нагадують натягнуті за вуха звинувачення Луценка (розтрата коштів МВС, коли Мерабішвілі був там міністром), аніж газові справи Тимошенко.
Арешт екс-прем'єра Грузії Вано Мерабішвілі – погана новина не тільки для Грузії, але й для України. Цей крок грузинської влади ще більше переконає Європейський Союз і США, що в питанні Тимошенко треба жорстко гнути свою лінію, інакше зараза вибіркового VIP- правосуддя точно розлізеться по всьому пострадянському простору, а може й навіть далі.
Проблема нинішньої української та грузинської влади в тому, що справи і Тимошенко, і Мерабішвілі є доволі символічними. Якщо Тимошенко є символом Помаранчевої революції, то Мерабішвілі – символом найуспішніших на пострадянському просторі антикорупційних реформ в системі МВС, проведених ним на посаді міністра цього відомства. А символи тримати у в'язниці значно важче, ніж нікому не відомих у світі чиновників-виконавців, навіть якщо ці символи далеко не святі. Один відомий в Україні європейський політик, пояснюючи це Ренату Кузьміну, розповів йому, що для західної публіки закрити у камері Юлю, це те саме, що закрити у камері команду "Шахтар" – обоє є символами України.
Що ж, пора Євросоюзу створювати нову "історію успіху" в Східному партнерстві. Дехто вже заговорив, що нею могла б стати Вірменія. Ну-ну...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
