27 лютого 2014, 11:40

Щоденник євроатлантиста. Приємний дипломат-сюрприз

Нарешті радію за Міністерство закордонних справ. Після класичного партфункціонера Леоніда Кожари воно має шанс сьогодні отримати в кріслі міністра дипломата нового зразка – Андрія Дещицю.

Він один з небагатьох міністрів в новому уряді, який уособлює потребу в змінах, що вивела мільйони українців на Євромайдани. І один з небагатьох за якого, чесно, не буде соромно ні в Брюсселі, ні в Москві. Ну і, як не крути, Дещиця представляє вже нове покоління дипломатів, хоч йому і не 27 років, як недавно призначеному міністру закордонних справ Австрії ☺

Звісно, деякі дипломати спишуть призначення Дещиці на революційну доцільність, оскільки саме він ініціював і першим підписав відоме звернення дипломатів. Тобто, де факто, оголосив про перехід дипломатів на сторону народу. Але, на відміну від інших призначень, ця революційна доцільність якраз виправдана. І, до речі, чомусь одиниці з ДІЮЧИХ дипломатів його рангу відважились це зробити до того, як Янукович вже пакував валізи. І взагалі діючих дипломатів, готових підписати звернення, виявилось значно менше, ніж можна було очікувати у такій ситуації.

Так, Андрій Дещиця не входить до вузького кола важковаговиків дипломатичної служби України, котрі за будь-якого президента курсують між посадами заступників міністра у Києві та ключовими столицями світу. Він не є і тим дипломатом, якого можна відразу лейбувати по лінії "Вашинтон", "Брюссель", "Москва". І ще один плюс – завдяки роботи речником МЗС (зокрема, за міністра Яценюка) він є публічним дипломатом, який не ховається від міжнародних партнерів і преси за спинами секретарів, а всі комунікації з ним не мають відбуватись виключно з допомогою факсу (є ще й такі посли).

Призначення Дешиці може бути певним чином символічним. Дещиця – колишній посол у Фінляндії – стає міністром у той час, коли до України відверто починають сватати фінський варіант, який передбачає неприєднання країни до жодних військових альянсів заради збереження територіальної цілісності, а заодно і добросусідських відносин й розвитку економічних взаємин як з Росією, так і з ЄС. Дещиця, переконана, добре знає, що таке бути країною з європейськими прагненнями під боком у Росії, і чому в українському випадку фінський варіант неможливий, оскільки Росія не хоче чути не лише про членство України у вийськовому альянсі (тобто НАТО), але й навіть про зону вільної торгівлі (не кажучи про членство!) з Європейським Союзом.

Призначення є досить символічним, враховуючи і останній напрямок роботи Дещиці, спецпредставника глави ОБСЄ з питань заморожених конфліктів. Він щодня займався тими самими "осколками імперії" на пострадянському просторі, в які є явна спокуса у когось сьогодні перетворити Крим. За минулий рік він досконало освоїв кухню переговорного маразму на придністровському напрямку, і на власні очі переконався у всіх "перевагах незалежності" Південної Осетії та Абхазії. Переконана, що людина, яка була занурена у переговорний процес з придністровського врегулювання (5+2), готова до будь-яких дипломатичних віражів.

Звісно, один в полі не воїн. Після подій на Євромайдані оновлення дипломатичного корпусу є вже не чиїмось капризом, а гострою необхідністю. Посли, які називали майданівців в інтерв"ю місцевій пресі "неонацистами" (передаю привіт в одну скандинавську країну) точно більше не можуть представляти країну за кордоном. Як і ті, які примушували своїх співробітників відкликати підписи під згаданим зверненням дипломатів. Сумніваюсь, що ефективними є й ті посли, які сидять у своїх резиденціях і звітують до Києва, як країна X підтримує "європейські" чи ще якісь там прагнення України (навіть якщо не підтримує, але для чого засмучувати президента). Очевидно, Україні потрібно було б нарешті всерйоз задуматись над тим, щоб запровадити механізм, коли посли, незважаючи на те, ефективні вони чи ні, зі зміною президента автоматично пишуть заяви про відставку. І вже новому президенту вирішувати, що з ними робити далі.

За роки Януковича ми вже звикли, що тон у зовнішній політиці України задавали прокурори, судді, партійні функціонери, наймані піарники. Всі хто завгодно, крім дипломатів. Дипломати її тільки оформлювали. Настав час знову передати зовнішню політику у руки дипломатам. Бо головне зовнішньополітичне завдання сьогодні має бути зрозумілим – підписати Угоду про асоціацію з ЄС у нинішніх кордонах України.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Україна-Польща. Шанс на вихід з кризи довіри

Інколи у відносинах між двома країнами є питання, які отруюють все. Довіру. Співпрацю. Атмосферу. Таким питанням у відносинах між Україною та Польщею в якийсь момент стало питання пошукових та ексгумаційних робіт на території України...

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...