29 січня 2015, 14:15

Революція гідності international

Всьоме презентували  наш традиційний рейтинг лобістів. За результатами експертного опитування у ньому перемогла президент Литви  Даля Грібаускайте.

 

З чим пов'язана її перемога?  Частково з тим, що позиції Грібаускайте по Україні впродовж минулого року були  найбільш співзвучні з позиціями самих українців. Вона говорила те, що найбільш хотіли чути українці. Санкції ЄС щодо Росії? Важливі, але запізнілі й недостатні. Військово-технічна допомога? Литва готова допомогти, чим може. Перемовини з Путіним? З ним нема про що говорити, поки він поводиться, як терорист.

 

У людей дуже поінформованих є питання і до Далі з приводу її ролі на Вільнюському саміті. Зокрема, побутує думка, що якби не вона, і її   вкрай жорстка  позиція по Януковичу (мовляв, ви що не бачите, що він всіх дурить), тоді можливо було б вийти на якесь транзитне рішення – домовитись про підписання Угоди про асоціацію згодом, коли будуть зняти основні занепокоєння Києва.

 

Але  перше місце литовського президента  і своєрідне захоплення Грібаускайте я  особисто пов'язую з двома факторами. По-перше,  литовський президент  - як, на мене, це привабливий для українців симбіоз  європейського політика і "сильної руки", яка все ще затребувана в українському суспільстві.

 

По-друге, революція гідності триває. Якщо всередині країни вона здобула першу важливу перемогу завдяки перемозі Євромайдану, то наша революція гідності на міжнародному рівні все ще попереду. Даля – приклад того, як навіть маленька країна, енергетично й економічно залежна від Росії, може гідно себе позиціонувати  у світі. Завдяки Грібаускайте Литва продемонструвала, що залежність від російського газу не є геополітичним вироком. А торгівельні відносини з Росією не мають права зробити країну заручником агресора. Це при тому, що за деякими оцінками, Литва найбільше постраждала від російських торгівельних санкцій з розрахунку на душу населення. Що стосується України, нам потрібно відстояти своє право не на жалість з боку міжнародних партнерів, нам потрібно відстояти своє право на  повагу.  А для цього недостатньо бути  жертвою агресії Росії.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...