Україна після Ірану
Що ж, можемо обережно привітати американську дипломатію з домовленостями по Ірану. Президент Барак Обама продемонстрував, що він дійсно вміє добиватись мети, яку перед собою поставив і яка є для нього пріоритетною.
Іранські домовленості – це хороший привід ще раз розставити крапки над "і" в розумінні того, чому Президент Обама не поводить себе настільки рішуче в питанні України, як у питанні Ірану. Для цього достатньо визнати те, в чому зізнався сам Президент США в своєму інтерв"ю в The Atlantic. А саме: його зовнішньополітична спадщина як Президента буде вимірюватись тим, як імплементуватимуться домовленості з Іраном. А не тим, наприклад, як вирішиться конфлікт навколо України. А президентська спадщина у Штатах (legacy) – річ дуже серйозна.
Добре це чи погано, що іранці опинились в епіцентрі зовнішньополітичних завдань нинішнього президента США, а ми, українці, не опинились?
Питання неоднозначне. По-перше, іранські домовленості ще раз підтвердили: щоб бути в пріоритетах США потрібно або нести реальну загрозу національній безпеці цієї країни, або нести реальну додану вартість національній безпеці США. І бути не в пріоритеті США – це не обов"язково і не завжди позитив. Як колись влучно на одному з наших заходів зауважила Енн Епплбаум, Швейцарія теж не в пріоритетах політики США, але від цього вона не дуже страждає.
По-друге, Україна в короткостроковій перспективі може постраждати внаслідок процесів, які відбуваються навколо Ірану, бо Білий Дім матиме інший фокус і намагатиметься не доводити до сказу Росію, але в середньостроковій та довгостроковій – можемо виграти за рахунок нижчих цін на енергоресурси і більш готової до діалогу Росії. Росія може тішитись сьогодні, що з нею рахуються і її хвалять за конструктивну позицію, але насправді може виявитись так, що іранська угода стане ще однією витонченою санкцією, яку вона сама посприяла проти себе запровадити.
Наразі відкритим залишається інше питання: після того, як досягли іранську угоду, Обама матиме більше простору для маневру у питанні України, бо вже не потребуватиме настільки Росії, як потребував до досягнення домовленості з Іраном? Чи він так само буде враховувати Росію до того часу, поки угода не стане твердо на ноги в плані імплементації?
І ще одне: іранські домовленості відбулись тому, що ключові політичні лідери з обох боків дуже хотіли цієї угоди, були готові до компромісу і були готові до того, що ця угода базується на перевірці, а не на довірі. Це було навіть не питання політичної волі, це було питання політичної одержимості. У Вашингтоні чітко розуміють, що в конфлікті навколо України не всі готові до компромісів і не всі явно готові до угод, які базуються на перевірці. І це лише одне з пояснень того, чому Обамі значно легше перекинути українське досьє, як гарячу картоплю, наступному президенту. І потрібно дивитись на такі речі з відкритими очима.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
