6 жовтня 2016, 14:10

Трек ""Нуланд-Сурков": дипломатія чи технологія?

Американські дипломати і політики в приватних розмовах впродовж останнього року любили розповідати, як вони допомагають Україні вистояти не тільки агресію Росію, але й різного роду неконструктивний пресинг з боку німців і французів. Мовляв, на нас можете розраховувати: ми не зацікавлені в швидкому результаті імплмементації Мінська ціною національних інтересів України.

І все наче йшло непогано, поки не з'явився і – головне – не закріпився діалог Вікторії Нуланд та Владислава Суркова. Спочатку цей формат просто дратував важливі кабінети в Україні (адже про Україну без України), потім почав серйозно насторожувати (зустрічі стали регулярними, а деякі лексичні звороти американської партнерки почали дивно нагадувати лексичничні звороти Суркова).

Американці ж у цей час розповідали про конструктивний діалог, що відбувається між Вікторією і Владиславом, і абсолютно не розуміли, чому в Києві на запити від Нуланд зустрітись не всі ключові десижнмейкери відразу реагували негайною згодою. Деякі закордонні дипломати почали жартувати, що завдяки регулярному контакту з Сурковим Торія не факт, що вирішить конфлікт, але хоча б покращить свою російську, яку вона якраз почала вивчати. Сказати Вашингтону, що в Києві є нерозуміння доданої вартості діалогу Нуланд з Сурковим – прямо й тим більше публічно ніхто з української сторони особливо не наважувався. Як ні як, американці багато Україні й допомагають, і отримати від Штатів титул Міс невдячність було б як мінімум немудро, а у випадку Нуланд ще й, можливо, недалекоглядно: у неї є шанс залишитись на хорошій посаді і при новій адміністрації. Були обережні спроби зарубити цей переговорний формат руками німців, теж не особливо щасливих від вояжів Нуланд до Суркова, але, як бачимо, безуспішно.

І все це сприймалось як півбіди, поки миротворча активність Нуланд виглядала більше як її самодіяльність, але коли ці дії почали підкріплюватися відповідними заявами та інструкціями з Білого дому, то в Києві насторожились не на жарт. Справжнім холодним душем для української сторони стала зустріч Порошенка з Байденом у Нью-Йорку, коли останній де факто нав"язував лінію, відпрацьовану раніше Нуланд.

У ці дні у вищих кабінетах країни справжній шухер: мовляв найближчі тижні будуть критичними, на нас будуть тиснути небаченим тиском, і головне – що американці пресингуватимуть за компанію європейцями. Хоча це було цілком очікувано: про те, що у Мінському процесі важливо досягнути прогресу до кінця року (де факто кінця терміну нинішньої адміністрації) американці почали відверто говорити з травня місяця. Хоча для чого їм потрібен прогрес ціною чергового вияву слабкості американського президента – досягнення прогресу на російських умовах- незрозуміло, оскільки це робить міжнародну президентську спадщину Обами ще більш сумнівною.

Очікуючи нову хвилю пресингу перед американськими виборами, у Києві нарешті почали чітко формулювати власні червоні лінії, серед яких – питання кордону (постійного спостереження з боку ОБСЄ і механізму повернення), виведення іноземних військ (пункт 10 Мінська), безпека виборів. Тепер головне – ці червоні лінії не менш чітко й переконливо аргументувати, залучивши на свій бік пул впливових міжнародних голосів.

Але справа не лише в червоних лініях. Дуже бракує з боку України аргументованого пояснення, які саме загрози приховує у собі повне виконання Мінських домовленостей на умовах Росії: як саме це може дестабілізувати та послабити Україну як державу. Бракує так само серйозного аналізу на тему того, що, власне, приховує в собі більшу загрозу для України як держави – реінтеграція України згідно з мінськими домовленостями чи постійний навпізаморожений конфлікт (заморозити його толком ніхто не дасть). Фундаментальна різниця в баченні між Україною і Штатами полягає в тому, що навіть деякі щирі друзі і симпатики України в уряді США вважають, що українці занадто драматизують наслідки виконання Мінська, і насправді нічого екзистенційно небезпечного для держави України Мінськ в собі не таїть.

Ну і що стосується діалогу з Нуланд і Сурковим. Можна довго сперечатись у його доданій вартості. Тим більше, що навіть ключовий аспект, який обговорювали ці чиновники, і який стосується створення так званих "безпекових бульбашок" (security bubbles) по-різному оцінюється в Києві та Вашингтоні (хоча пілотне розведення озброєнь відбувається саме в тих населених пунктах, які пропонувались Нуланд в рамках ідеї створення безпекових бульбашок). Але можна однозначно стверджувати інше: якщо діалог з Нуланд задумувався Кремлем як технологія, яка мала б спровокувати серйозну недовіру в американсько-українських і частково навіть американсько-німецьких відносинах, росіянам це вдалось, і Суркову тут треба віддати належне.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...