Оксамитова українсько-польська осінь. З надією, але без зайвих ілюзій
Те, що градус напруги у наших відносинах з Польщею дещо знизився, я помітила у вересні під час публічної дискусії на тему українсько-польських відносин у Варшаві. Саме там ми презентували підготовлену СПІЛЬНО українськими та польськими експертами дискусійну записку про бачення наших відносин, що само по собі, як на мене, є певним досягненням, зважаючи на те, скільки часу довелось витратити на погодження низки формулювань з особливо чутливих питань. Вже під час дискусії у Варшаві вдалось досить конструктивно, без емоційних випадів і звинувачень, які стали візитною карткою переважної більшості спільних публічних заходів в останні два роки – обговорити найчутливіші речі. Обговорити з прицілом на майбутнє. Навіть формулювання про згоду на незгоду в історичних питаннях, яке ми зафіксували в документі, не викликало гострого несприйняття в учасників з польського боку, хіба сумніви в одного з учасників.
У минулу неділю в Києві також урочисто відкрили вулицю Івана Павла II, своєрідного морального покровителя українсько-польського діалогу. Це була одна з ініціатив українсько-польського Форуму партнерства. Ініціатива дуже правильна і дуже вчасна, оскільки робить акцент на тому і на тих, хто нас об"єднує, а не роз"єднує. Ця ініціатива – важливий приклад того, як вносити позитив у порядок денний відносин і в публічний дискурс обох країн, якщо ініціативу перехоплюють ті в Польщі та Україні, хто налаштовані на кооперацію, а не конфронтацію у відносинах.
Приємно, що польські медіа зауважили відкриття і цієї вулиці, а не лише попередніх вулиць на честь Бандери. Скориставшись цим інформаційним приводом, міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковські, який ще кілька місяців тому дублював грізне попередження ідеолога правлячої партії Ярослава Качиньського про те, що з Бандерою Україна в Європу не увійде, написав цілу статтю під надихаючою для українсько-польських відносин назвою "Варшава хоче союзу з Києвом". Один з головних месиджів статті – партнерство з Україною залишається ключовим завданням польської зовнішньої політики. Навряд чи міністр Клімкін, про співпрацю з яким Ващиковські досить комліментарно згадав у своїй статті, зміг би так само написати про Польщу в системі пріоритетів зовнішньої політики України, якби писав подібну статтю. У найкращому випадку, Польща, мабуть, удостоїлась би третьої позиції після США і Німеччини (чи Євросоюзу в цілому).
Ці місяці будуть також особливо багаті на візити з польського боку до України, включно з візитом президента Дуди до Харкова – дипломати сприймають це теж як певний сигнал покращення у відносинах. Хоча, нічого не заважало Порошенку відвідувати Варшаву під акомпанемент лікбезу, який йому намагався влаштувати Ярослав Качиньські на тему неможливості йти до Європи, героїзуючи при цьому Бандеру.
Водночас, хотілось би, щоб певна деескалація навколо історичних питань не вводили нас в оману і не породжували надмірних ілюзій з приводу того, що поляки готові забути в діалозі з Україною про Бандеру і ОУН-УПА, події на Волині не називати більше "геноцидом" і взагалі почати все з чистого аркуша. Навіть у своїй важливій публікації Ващиковські не забуває згадати і про "геноцид, організований ОУН-УПА" на Волині, і про потребу відповідальності Києва. Ні тема Бандери, ні тема ОУН-УПА, як може здатись на перший огляд у Києві, не зникла з радарів Варшави на українському напрямку і не "розсмокчеться" сама по собі. І тим паче, не розсипався консенсус щодо кваліфікації подій на Волині у польському суспільстві. Понад те, як підмітили знавці відносин, найбільші провокації мають тенденцію відбуватись напередодні важливих подій у відносинах, зокрема й візитів на високому рівні. Отож, замість того, щоб займатись самозаспокоєнням, потрібно подумати, як уникнути і в разі чого превентивно зреагувати на чергові спроби розхитати човен. Як з польського, так і, на жаль, з українського боку. Також не варто забувати, що у Польщі в наступному році місцеві вибори, на яких тема Бандери і "українських мігрантів, які забирають роботу у поляків", в деяких регіонах може виявитись особливо електорально затребуваною. Тут варто вже говорити з польськими партнерами про особливу відповідальність польських політиків, бо, як я вже не раз наголошувала, нагнітання антиукраїнських настроїв з мільйоном українців, які мешкають у Польщі, це вже не тільки питання міждержавних відносин, а й питання національної безпеки Польщі. Цікаво, чи багато з польських політиків під час виборів згадає, наприклад, про те, що українці – це не лише мігранти, але й найчисленніші за кількістю після німців туристи до Польщі?
Отож, працюємо далі. І всіляко сприяємо тому, аби й надалі голоси тих, хто налаштований на кооперацію в українсько-польському діалозі були більш почутими для обох суспільств, аніж тих, хто з різних міркувань націлений на конфронтацію.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
