Альона Гетьманчук Директорка Центру "Нова Європа" (New Europe Center)

Аспірант в НАТО- це ще не реальний претендент на членство

12 березня 2018, 09:51

Шлях України до НАТО настільки крутий і тернистий (як і до ЄС), що українці вміють радіти речам, з приводу яких навіть не здогадались би тішитись інші країни регіону. На офіційному веб-сайті НАТО Україну нарешті класифікують як країну-аспіранта.

Здавалось би, чому тут радіти, коли Україна, якщо орієнтуватись на рішення саміту НАТО в Бухаресті, вже мала в Північно-Атлантичному Альянсі (на відміну від ЄС) фактично перспективу членства. Нагадаю, в бухарестській декларацій чітко і без будь-яких "якщо" (якщо Росія нападе, якщо Україна виконає всі критерії, якщо зникне синдром страху чи ще щось) йдеться про те, що Україна і Грузія стануть членами НАТО.

Так, в останні роки у НАТО була проблема визнати навіть той важконароджений плод компромісу – Бухарестську декларацію. Як мені вже доводилось констатувати, Україна ще ніколи не була одночасно настільки близькою і настільки далекою до НАТО, як в останні роки. Причина такого стану справ відома – агресія Росії. Хоча, як я не втомлююсь повторювати нашим партнерам з Альянсу, найгірше, що могла зробити Росія і чим, власне, погрожував Путін лідерам НАТО на саміті в 2008-му – вже, на превеликий жаль, сталось. Зауважу: без не те що членства України в Альянсі, але й ще з більшим шараханням партнерів в НАТО від трьох букв "ПДЧ" (навіть запропоноване Україною зовсім веганське формулювання про "початок діалогу" щодо отримання ПДЧ спричинив в Альянсі серйозні розлади в травленні).

Важкий і болісний процес визнання за Україною країни-аспіранта ще раз демонструє настрої в НАТО: складається враження, що рішення раннього Януковича від 2010 року про запровадження позаблокового статусу припало натівцям значно більше до душі, аніж минулорічне законодавство про членство в НАТО. Інакше складно пояснити, чому майже до кінця лютого цього року в Брюсселі вперто не хотіли помічати прийнятого ще минулого літа закону в Україні з передбаченою інтеграцією до Альянсу і виправити нарешті коректно формулювання про наміри Києва в НАТО.

Дійшло до абсурду: у НАТО на питання про визнання за Україною статусу аспіранта, пояснювали (на собі перевірила), що Україна просто формально не поінформувала Альянс загалом і його генсека зокрема, що Україна за новим законодавством вже рухається до НАТО. Але абсурд в тому, що і формально інформувати нас просили не "поспішати". Тобто, ми не визнаємо вас аспірантами, тому що ви формально нас про ваші наміри не проінформували, але формально інформувати ми теж вас не заохочуємо. Кажуть, президенту Порошенку після Мюнхенської конференції довелось детально розписувати про наміри України у листі генсеку.

Іншими словами, замість того, щоб відстоювати перспективу членства в Альянсі, надану в Бухаресті, Україні довелось зробити ще один крок назад і вигризати речі, які є очевидними. Позаблоковість Януковича зробила свою справу: відкинула Україну в ситуацію до відомого "листа трьох" (президента, прем'єра, спікера ВР), в якому Київ просив НАТО надати Україні ПДЧ. Іншими словами, відкинула нас у часі практично на 10 років назад (у квітні якраз буде річниця славнозвісного Бухаресту). Статус аспіранта знову поставив нас на цей трек.

Звісно, справа не тільки (і можливо не настільки) в тому, визнані ми аспірантами чи ні. Справа у тому, як відповідатимуть і в українських профільних відомствах, і в самому НАТО на питання: "Що на практиці змінилось в інтеграції України до НАТО після законодавчого закріплення нею курсу на членство в Альянсі?". Поки що відповідь на це питання переважно звучить наступним чином – "нічого". І це свідчить не тільки про небажання НАТО інтегрувати Україну, але й про вибір на користь поміркованої інтеграції в НАТО з боку Києва. Благо, індикаторів, щоб оцінити, наскільки у нас є готовність рухатись до Альянсу вистачає: це і виконання дійсно прогресивного СОБ (Стратегічного оборонного бюлетеня), це і прийняття, а потім імплементація Закону про національну безпеку зі збереженням ключових положень, які розроблялись разом з натівськими радниками, а не законодавчого обрубка, які у нас люблять робити з прогресивних законів в останню хвилину перед голосуванням. Це і схвалення нарешті Концепції про реформування СБУ. У НАТО вже майже змирились з тим, що, швидше за все, на початку наступного року той самий міністр оборони просто зніме форму і одягне костюм й таким чином відбудеться перехід від військового до цивільного контролю за збройними силами (хоча на початку розробки закону, за деякою інформацією, натівці взагалі рекомендували зафіксувати термін в 10 років перебування не на військовій посаді для "нового" міністра). Але з багатьма речами в Альянсі миритись не готові. Як, наприклад, з СБУ у тому вигляді, в якому вона є сьогодні. Саме тому представники Альянсу серед трьох побажань (слова "умови" тут не люблять) щодо можливості проведення Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні на саміті Альянсу у Брюсселі в липні називають у розмовах не для цитування:1) прийняття Закону про національну безпеку зі збереженням принципово важливих для НАТО положень 2) схвалення Концепції з реформування СБУ 3) вирішення питання з Угорщиною по освітньому закону. Так що, аспірантом буде добре, але погано, якщо від цього знову нічого не змінюватиметься в якості інтеграції України до НАТО та у наших відносинах з Альянсом. Бо аспірант це одне, дещо навіть романтичне, а реальний претендент на членство – дещо інше.

Коментарі — 3
Святослав Богданов _ 22.03.2018 22:36
IP: 35.195.81.---
А що ви думаєте,буде США підтримувати кандидатів на українских виборах?
Oleg Zimkov _ 12.03.2018 14:30
IP: 35.195.68.---
Ні слова про те що головні союзники США в Європі – Німеччина і Франція проти вступу України в НАТО.Є ще Італія,Бельгія і Нідерланди.Вони теж проти.Далі запудрюють людям мізки тим чого немає.Замість того щоб будувати свою армію.
Niksel _ 12.03.2018 14:03
IP: 194.44.31.---
Влад Тишин: Вона пише правду. Якби не Юлька та Янек, ми були б уже в НАТО і наші "закляті брати" не полізли б в Україну анексувати територію та вбивати українців. Але маємо те, що маємо. Перемога цієї влади в тому, що вона виправила помилки попередників і Україна знову на вірному шляху. Дійсно, роботи ще багато. Але ворог не дочекається, що Україна знов піде манівцями в расєйську ж*пу, а не Європу.
Уряд реформ349 Україна та Європа963 Корупція1170 Aтака Путіна1130 Мовне питання179
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter