4 вересня 2018, 13:50

Останні романтики Європи на "євробляхах"

Завжди дивувалася метаморфозам українських водіїв, які переїжджали кордон України з будь-якою країною Євросоюзу, тією ж Польщею. З відвертих порушників, які щойно на підвищених швидкостях піднімали куряву по прикордонних селах, супроводжуючи лайливим словом перехожих, що наважувались вийти на пішохідний перехід, вони миттєво перетворювались на зразкових водіїв: швидкість чітко дотримують, фари вмикають, ремені безпеки пристібають, зважають на сигнали світлофорів.

Магічний образ Європи з її порядком, законністю і культурою примушував українців ставати хоча б трішки європейцями, як тільки вони потрапляли на території Євросоюзу. "В Європі так не прийнято", "Це ж вам не Україна", – пояснювали деякі з них на моє питання про магічну трансформацію. І виходили з європейського образу, як тільки знову повертались до України.

Понад те, в Україні тим часом з'явився новий, зворотний феномен: на автомобілях вже з європейськими номерами – польськими, литовськими etc. – відчути себе господарем українських доріг: порушувати так, наче востаннє за кермом. "Євробляхи", як називають таких водіїв у народі – це, мабуть, перше слово в Україні з частинкою "євро", яке має більше негативну конотацію, аніж позитивну. До того все, що з "євро", мало виключно позитивний, зразковий характер – від євростандартів до євровікон.

Хто знає, можливо, водії "євроблях" насправді відображають трансформацію настроїв в Україні до європейського курсу як більш нюансованого і складного: не все, що містить чотири букви "євро", автоматично є благом. А "євро"-маркування – це інколи просто маскування пострадянських практик. І заради справедливості треба зазначити, що дискредитацію всього, що з "євро", почали зовсім не "євробляхи". Її почали ті, які, позуючи на фоні прапорів Євросоюзу і повторюючи мантру про європейські реформи, далі продовжували старі схеми й практики, тим самим демонструючи: можна нічого не змінювати навіть з європейським "номером". Українські ж водії, які потрапляють на європейські шляхи, просто рухаються за правилами, а не чіпляють лейбли і не називають це "євроводінням" чи "євроїздою".

Насправді, спосіб водіння в Україні – це не просто визнання (точніше, невизнання) правил і права та вияв поваги до них. Це різко дисонує якраз із визнанням правил Євросоюзу, як тільки українці пересікають кордон, і водночас є свідченням нашого рівня європейськості з точки зору рівня відповідальності, ставлення до людського життя. Тих речей, які традиційно вирізняли українців від європейців. На жаль, фривольне поводження на дорогах свідчить про те, що дуже багато українців продовжують безвідповідально ставитись не лише до життя інших, але й до свого життя. Так, наче людське життя не є найбільшою цінністю. Тепер – увага! – питання: чи може людина, яка безвідповідально ставиться до власного життя, відповідально ставитись до своїх обов'язків як громадянина, до своєї держави?

P.S. Уривок з мого вступного есе до збірки есеїв українських інтелектуалів "Нова Європа", яка буде презентована незабаром на Львівському книжковому форумі (ініційована Центром "Нова Європа" та видана Видавництвом Старого Лева (окрема подяка!).

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...