11 жовтня 2018, 14:44

Польща в очікуванні виборів. Українських теж

Днями вдалось вирватись трохи більш, як на добу, у Варшаву. Приводом стала дуже неординарна конференція: МЗС Польщі та американський аналітичний центр CEPA (заснував і очолював Весс Мітчелл, нинішній заступник держсекретаря США) вирішили організувати за правилами Chatham House конференцію "Україна: 4 роки після Майдану". Чому чотири, а не п'ять, очевидно, пояснює той факт, що конференція готувалась певний час.

Для мене це був перший захід у Варшаві за останні роки чотири на українську тематику, коли жодного разу не обговорювались українсько-польські відносини і питання історичної політики. Акцент був на внутрішню ситуацію в Україні у різних сферах і з різних точок зору – для цього запросили представників різних політичних сил (Оксану Сироїд з "Самопомочі", Григорія Немирі з "Батьківщини", Миколи Княжицького з НФ, Оксани Юринець з БПП, Богдана Яременка з УКРОПу). Напередодні конференції заступник міністра закордонних справ Польщі Бартош Чіхоцькі – своєрідний стратег українсько-польських відносин в уряді РП – запросив українських учасників на вечерю, що теж достатньо красномовно.

Зізнаюсь: коли я отримала запрошення на цю конференцію, першою думкою було – американці тестують грунт на те, чи є потреба виступати посередниками між українцями і поляками, враховуючи, що саме Весс Мітчелл був головним фасилітатором діалогу між українцями і угорцями в цьому році. Однак польські організатори відразу заперечили: українцям і полякам непотрібен посередник, ми самі собі можемо дати раду. Це звучить обнадійливо, однак, як на мене, американський потенціал теж не треба списувати з рахунків. Як показує практика, при американцях українці та поляки говорять не про те, що їм хочеться говорити, а про те, про що потрібно говорити. Тут-а-тет скочуємось у взаємні дорікання і далі бавимось в: "а ви нам за це що?"

Поспілкувавшись з польськими посадовцями та експертами ще до початку заходу та, як люблять казати дипломати, "на полях конференції", зробила для себе не дуже втішний висновок. Складається враження, що польська сторона не вірить у покращення відносин з Україною до виборів в Україні. І якщо у когось в Україні на фоні останніх позитивних заяв міністра Чапутовіча чи президента Дуди щодо України виникло відчуття, що у Варшаві змінюють риторику і історична тематика відходить на задній план, то це відчуття, очевидно, передчасне. Історичну тематику, зокрема й найбільше яблуко розбрату у вигляді питання ексгумації чи то пошукових робіт, котрі Україна як чи не єдина країна в світі заборонила для поляків (і це теж ненормально), не прибирають зі столу переговорів, а просто відкладають до, можливо, кращого політичного розкладу у Києві для таких переговорів.

У принципі, якби історична тематика була просто винесена за дужки, і українці з поляками могли тим часом сфокусуватись на інших важливих речах – безпекових, енергетичних, інфраструктурних – трагедії не відбулось. Тим паче, спільних викликів вистачає. Хоча б те ж саме питання "Північного Потоку-2", де б українці та поляки могли б значно більше робити разом, починаючи від спільних координаційних візитів урядовців двох країн до Брюсселя і Берліна. Але насправді ми бачимо ознаки того, як питання ексгумації блокує прогрес і на інших напрямках. Лише один маленький, але дуже красномовний приклад: цієї осені в Україні чекали на прем"єр-міністра Польщі Моравецького. Візит дуже важливий, адже прем"єрський трек був дещо втрачений ще за попереднього польського глави уряду Беати Шідло, яка за час свого урядування жодного разу не відвідала України з візитом. Однак, як стверджують наші інсайдери у Варшаві, глава польського уряду не може здійснити такий візит, поки не розумітиме, що він скаже на прес-конференції журналістам, коли його запитають про прогрес у справі ексгумації. І це при тому, що сам візит Моравецького мав би носити підкреслено економічний характер.

Отож, схоже на те, що в Польщі чекають на нового українського президента. Мовляв, нинішній глава держави так і не виконав дві обіцянки, які давав своєму польському візаві Анджею Дуді. Очевидно, йдеться про зміни до декомунізаційного закону та скасування заборони на ексгумацію (якщо Президент Порошенко це дійсно обіцяв). У польській столиці остаточно переконались, що дипломатія президентських самітів в українсько-польських відносинах не виправдала себе, оскільки домовленості навіть прийняті на найвищому рівні не виконуються. Відповідно, виникає питання, чи варто такі саміти й надалі проводити до президентських виборів? Один з польських посадовців "брутально", як він сам це назвав, зауважив: "У Президента Порошенка підтримка 8%, у президента Дуди – 45%. Про що з ним говорити, якщо у березні він вже може не бути президентом?".

Хоча, як на мене, така позиція польських партнерів є дещо необачною і навіть недалекоглядною, враховуючи, що результат президентських виборів передбачити на сьогодні ніхто не може і повторне президентство Порошенка не є виключеним. Понад те, якщо Варшаві потрібен дуже договороздатний у питаннях історичної пам'яті президент у Києві, то тоді б поляки мали бути зацікавленими у президентстві якого-небудь Бойка чи іншого проросійського кандидата, в яких ставлення до дій УПА і Бандери значно більш збігається з польським, а історична політика загалом не є в пріоритеті. Але тоді у Варшаві мають прораховувати вже безпекові ризики від президентства таких політиків в Україні. Живий Путін для Польщі таки значно небезпечніший, аніж мертвий Бандера.

Так чи інакше, ми бачимо, як у різних наших країнах-партнерах вимальовується ставлення до наступних президентських виборів в Україні: якщо для одних – це передусім можливість, для інших – в першу чергу ризик. Якщо в цілому по ЄС переважає думка, що краще передбачуваний Порошенко, аніж непередбачувані популісти, то в деяких окремих країнах-членах, схоже, з'являється особлива думка. Польща неодноразово за останній рік продемонструвала, що вона – не Угорщина: від збереження українсько-польських історичних непорозумінь виключно на двосторонньому рівні, не блокуючи європейський чи євроатлантичний трек, до конструктивної позиції у питанні освітнього закону. Однак, в питанні наступних виборів польська позиція тяжіє швидше до угорської. А саме – наступні президентські вибори в Україні як, передусім, можливість для двосторонніх відносин, а не ризик.

Варшава-Київ

powered by lun.ua

Блінкен і 5 обіцянок Зеленського

Візит Блінкена – це передусім відповідь на питання "Чи заслуговує Україна на більшу підтримку США лише тому, що Україна продовжує бути жертвою російської агресії?"...

Блінкен і 5 обіцянок Зеленського

Візит Блінкена – це передусім відповідь на питання "Чи заслуговує Україна на більшу підтримку США лише тому, що Україна продовжує бути жертвою російської агресії?"...

Ми йдемо до НАТО чи шукаємо статуси "поза НАТО"?

В України завжди була проблема з багатоголоссям на зовнішній арені. Занадто багато у нас тих, хто люблять виступати соло. Хоча як красномовно свідчить наша новітня історія, добивались ми справді чогось вартісного у зовнішній політиці не з допомогою "виступів соло", а завдяки злагодженому та якісному "хоровому співу" – чи то на підтримку безвізу з ЄС, чи за летальні озброєння зі США...

Важливий сигнал 100 днів президентства Байдена

Під завісу перших ста днів президентства Байдена, коли всі жваво аналізують перші досягнення і перші промахи його адміністрації, я б хотіла звернути увагу на одне рішення, яке не про Україну, але на яке важливо було б звернути увагу і в Україні (знаю-знаю, крім саміту Путін-Байден нам взагалі мало що цікаво зараз;)...

Про що говорить дзвінок Байдена Зеленському?

Через два з половиною місяці після інавгурації Байден вперше поговорив телефоном з Зеленським. Ми не знаємо напевне, чи відбувся б саме вчора цей дзвінок, якби не загострення на Сході України та накопичення Росією військ вздовж наших кордонів...

Путін-вбивця від Байдена. Що це змінює для України?

З боку президента США наразі спостерігаємо досить цікавий підхід до України: Байден не має проблем з тим, щоб говорити про Україну, але вочевидь має проблеми з тим, щоб говорити з Україною...