Альона Гетьманчук Директорка Центру "Нова Європа" (New Europe Center)

Польща в очікуванні виборів. Українських теж

11 жовтня 2018, 14:44

Днями вдалось вирватись трохи більш, як на добу, у Варшаву. Приводом стала дуже неординарна конференція: МЗС Польщі та американський аналітичний центр CEPA (заснував і очолював Весс Мітчелл, нинішній заступник держсекретаря США) вирішили організувати за правилами Chatham House конференцію "Україна: 4 роки після Майдану". Чому чотири, а не п'ять, очевидно, пояснює той факт, що конференція готувалась певний час.

Для мене це був перший захід у Варшаві за останні роки чотири на українську тематику, коли жодного разу не обговорювались українсько-польські відносини і питання історичної політики. Акцент був на внутрішню ситуацію в Україні у різних сферах і з різних точок зору – для цього запросили представників різних політичних сил (Оксану Сироїд з "Самопомочі", Григорія Немирі з "Батьківщини", Миколи Княжицького з НФ, Оксани Юринець з БПП, Богдана Яременка з УКРОПу). Напередодні конференції заступник міністра закордонних справ Польщі Бартош Чіхоцькі – своєрідний стратег українсько-польських відносин в уряді РП – запросив українських учасників на вечерю, що теж достатньо красномовно.

Зізнаюсь: коли я отримала запрошення на цю конференцію, першою думкою було – американці тестують грунт на те, чи є потреба виступати посередниками між українцями і поляками, враховуючи, що саме Весс Мітчелл був головним фасилітатором діалогу між українцями і угорцями в цьому році. Однак польські організатори відразу заперечили: українцям і полякам непотрібен посередник, ми самі собі можемо дати раду. Це звучить обнадійливо, однак, як на мене, американський потенціал теж не треба списувати з рахунків. Як показує практика, при американцях українці та поляки говорять не про те, що їм хочеться говорити, а про те, про що потрібно говорити. Тут-а-тет скочуємось у взаємні дорікання і далі бавимось в: "а ви нам за це що?"

Поспілкувавшись з польськими посадовцями та експертами ще до початку заходу та, як люблять казати дипломати, "на полях конференції", зробила для себе не дуже втішний висновок. Складається враження, що польська сторона не вірить у покращення відносин з Україною до виборів в Україні. І якщо у когось в Україні на фоні останніх позитивних заяв міністра Чапутовіча чи президента Дуди щодо України виникло відчуття, що у Варшаві змінюють риторику і історична тематика відходить на задній план, то це відчуття, очевидно, передчасне. Історичну тематику, зокрема й найбільше яблуко розбрату у вигляді питання ексгумації чи то пошукових робіт, котрі Україна як чи не єдина країна в світі заборонила для поляків (і це теж ненормально), не прибирають зі столу переговорів, а просто відкладають до, можливо, кращого політичного розкладу у Києві для таких переговорів.

У принципі, якби історична тематика була просто винесена за дужки, і українці з поляками могли тим часом сфокусуватись на інших важливих речах – безпекових, енергетичних, інфраструктурних – трагедії не відбулось. Тим паче, спільних викликів вистачає. Хоча б те ж саме питання "Північного Потоку-2", де б українці та поляки могли б значно більше робити разом, починаючи від спільних координаційних візитів урядовців двох країн до Брюсселя і Берліна. Але насправді ми бачимо ознаки того, як питання ексгумації блокує прогрес і на інших напрямках. Лише один маленький, але дуже красномовний приклад: цієї осені в Україні чекали на прем"єр-міністра Польщі Моравецького. Візит дуже важливий, адже прем"єрський трек був дещо втрачений ще за попереднього польського глави уряду Беати Шідло, яка за час свого урядування жодного разу не відвідала України з візитом. Однак, як стверджують наші інсайдери у Варшаві, глава польського уряду не може здійснити такий візит, поки не розумітиме, що він скаже на прес-конференції журналістам, коли його запитають про прогрес у справі ексгумації. І це при тому, що сам візит Моравецького мав би носити підкреслено економічний характер.

Отож, схоже на те, що в Польщі чекають на нового українського президента. Мовляв, нинішній глава держави так і не виконав дві обіцянки, які давав своєму польському візаві Анджею Дуді. Очевидно, йдеться про зміни до декомунізаційного закону та скасування заборони на ексгумацію (якщо Президент Порошенко це дійсно обіцяв). У польській столиці остаточно переконались, що дипломатія президентських самітів в українсько-польських відносинах не виправдала себе, оскільки домовленості навіть прийняті на найвищому рівні не виконуються. Відповідно, виникає питання, чи варто такі саміти й надалі проводити до президентських виборів? Один з польських посадовців "брутально", як він сам це назвав, зауважив: "У Президента Порошенка підтримка 8%, у президента Дуди – 45%. Про що з ним говорити, якщо у березні він вже може не бути президентом?".

Хоча, як на мене, така позиція польських партнерів є дещо необачною і навіть недалекоглядною, враховуючи, що результат президентських виборів передбачити на сьогодні ніхто не може і повторне президентство Порошенка не є виключеним. Понад те, якщо Варшаві потрібен дуже договороздатний у питаннях історичної пам'яті президент у Києві, то тоді б поляки мали бути зацікавленими у президентстві якого-небудь Бойка чи іншого проросійського кандидата, в яких ставлення до дій УПА і Бандери значно більш збігається з польським, а історична політика загалом не є в пріоритеті. Але тоді у Варшаві мають прораховувати вже безпекові ризики від президентства таких політиків в Україні. Живий Путін для Польщі таки значно небезпечніший, аніж мертвий Бандера.

Так чи інакше, ми бачимо, як у різних наших країнах-партнерах вимальовується ставлення до наступних президентських виборів в Україні: якщо для одних – це передусім можливість, для інших – в першу чергу ризик. Якщо в цілому по ЄС переважає думка, що краще передбачуваний Порошенко, аніж непередбачувані популісти, то в деяких окремих країнах-членах, схоже, з'являється особлива думка. Польща неодноразово за останній рік продемонструвала, що вона – не Угорщина: від збереження українсько-польських історичних непорозумінь виключно на двосторонньому рівні, не блокуючи європейський чи євроатлантичний трек, до конструктивної позиції у питанні освітнього закону. Однак, в питанні наступних виборів польська позиція тяжіє швидше до угорської. А саме – наступні президентські вибори в Україні як, передусім, можливість для двосторонніх відносин, а не ризик.

Варшава-Київ

Коментарі — 1
Дмитро Дмитрук _ 11.10.2018 15:50
IP: 95.132.132.---
Пані Альона,повторне президенство Порошенка можливе лише при фальсифікації виборів.До "Бліцкригу" він вже почав готуватись завчасно.В оновленій ЦВК_ 7 членів від БПП +2від НФ.Нова голова ЦВК своїми радниками призначила ну "дуже відповідальних" і неординарних осіб:Охендовського і______Ківалова,Про що можна ще говорити? Коментарі_ зайві. А щодо високопосадових осіб Польщі_цілком їх розумію і підтримую.З Порошенком вести про щось мову,якщо нівкого з зарубіжних політиків до нього немає довіри.І правильно говорять,що діалог будуть вести з новим президентом і новою владою України.
Корупція1209 Уряд реформ357 Aтака Путіна1145 Україна та Європа982 Річниця Майдану74
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter