Між президентом Трампом і кандидатом Трампом. Проміжні підсумки ''Українагейту''
Отож, підіб"ємо проміжні підсумки затягування України (передусім руками самої України) в американську виборчу кампанію. Щоб зрозуміти втрати, усвідомити, де ми перебуваємо зараз, і по можливості дещо переосмислити. Тим паче, часу на рефлексії у нас вистачатиме, допоки у Вашингтоні триватиме паніка і безлад навколо цієї історії.
- Отже, Україна опинилась в американських розкладах під подвійним ударом: з одного боку, як елемент передвиборчої боротьби між демократами і республіканцями, з іншого – як елемент боротьби між системою і тими, хто, як Трамп, вирішив її поламати через коліно.
- Україна не просто втягнута у внутрішню американську політику – Україна загнана Білим Домом Трампа у досить жорстку рамку: союзником вона залишається лише, якщо стає співучасником. Проблема в тому, що навіть за готовності стати повноцінним співучасником задуму Трампа з обрізання рейтингу Байдена, шанси Києва з перетворення на повноцінного союзника – у вигляді наданих безпекових гарантій, які може дати або членство в НАТО, або відповідні двосторонні безпекові угоди – близькі до нуля. А як свідчить досвід сусідньої Польщі, у світлі гібридних загроз Росії навіть від членства в НАТО не всі почуваються у безпеці, вимагають ще постійного перебування на їхній території американських військ. До речі, саме безпекові гарантії, є головним очікуванням українців від США.
- Крім того, очевидно, що політика в українсько-американських відносинах перемогла безпеку. На який час? Невідомо. Але ідея США як ключового безпекового союзника України в світі вимагає суттєвого апгрейду, і навряд чи в принципі може бути втілена в коротко- чи середньостроковій перспективі. І тим паче за президентства Трампа. Красиві тези, які озвучила екс-посол Йовановіч на слуханнях у Палаті представників конгресу про важливість України для національних інтересів США, працюють тоді, коли у Вашингтоні є, по-перше, розуміння важливості Європи і союзництва по лінії НАТО, а, по-друге, загрози з боку Росії. Якщо нема розуміння ні одного ні іншого, як це спостерігається у нинішнього глави Білого Дому, то й Україна може цілком розглядатись виключно як джерело компромату. Показово, що у Нью-Йорку відбулись, можливо, перші переговори на найвищому рівні за останні 5 років, на яких, за нашою інформацією, не фігурували питання військово-технічного співробітництва, зокрема надання (купівлі) озброєнь.
- Україні так і не вдалось продати Трампу ідею з його перетворенням на головного миротворця світу через залучення у врегулювання конфлікту на Донбасі. Після Нью-Йорку стало остаточно зрозуміло: у війні з Путіним Трамп не з нами. Він збоку. Хоча насправді ідея навіть символічного залучення нинішнього американського президента сама по собі виглядає досить "трампівською" і, цілком можливо, могла б принести більші електоральні дивіденди Трампу під час кампанії, аніж просто бруд на Байденів (про що вже згадувала у своїй статті для The New York Times). Картинка дійсно вимагає достатньо привабливо: на наступний саміт G7 у США Трамп запрошує як гостя не тільки Путіна, але й Зеленського, і в розпал президентської кампанії у США заявляє: я закінчив єдину наразі війну у Європі. Якби не історія з телефонним дзвінком, ця ідея могла б спрацювати. Насьогодні – вже ні: будь-яка тема, пов"язана з Україною – навіть дуже позитивна і блага – лише привертатиме більшу увагу до справи, навколо якої триває розгляд щодо імпічменту. Трампу це непотрібно.
- Так, як ми і передбачали, Україна, на жаль, стала токсичною. Всі, хто опікується українськими питаннями, в урядових колах, схоже, що просто не знають, з якого боку підійти до справ, які раніше вважались цілком буденними. Україна загалом і програми допомоги їй перебувають під мікроскопом. Для українського уряду сьогодні як ніколи важливо продемонструвати, що кошти американських платників податків використовуються ефективно. І в контексті встановлення верховенства права, і боротьби з корупцією.
- Хоча після того, як президент (чи, точніше, кандидат Трамп) запакував свої політичні вимоги до Зеленського браком боротьби з корупцією в Україні, незрозуміло, яким чином надалі втілюватиметься антикорупційний порядок денний США в Україні. Адже що зробив американський президент? Він своїми заявами звів корупцію в Україні (як, по суті, і верховенство права) до двох справ – про втручання України в американські вибори і про можливе розслідування навколо Байденів і "Бурісми".
- Непотрібно сакралізувати і пришвидшувати візит до Білого Дому. Персональний контакт відбувся. Далі – важливіше спостерігати за динамікою американської передвиборчої кампанії, і готувати повноцінний візит до Сполучених Штатів, а не до Білого Дому. Вже на початку наступного року, цілком можливо, матимемо дещо інший розклад. Поки що зрозуміло, що план Трампа з українським компроматом, який мав би вибити Байдена з гонки, не виключено, що вже працює: колишній віце-президент дещо втрачає підтримку. З різних причин, але зокрема й тому, що гучні звинувачення роблять його електорально вразлиивішим у потенційному двобої з Трампом. А сподіватись, що на тлі настільки потужного розголосу Трамп зніме питання розслідувань з українсько-американського порядку денного, як очікувалось на початках скандалу, підстав поки що недостатньо: він, судячи з усього, й надалі гнутиме свою лінію. Щонайменше допоки в кампанії залишається Байден.
- Залишається відкритим питання, хто надалі представляє Україну у відносинах зі США? Хто є головною контактною особою на цьому напрямку? Чи ми чекаємо на нового посла (що логічно), чи й надалі якийсь "аміго" (користуючись лексикою Джорджа Кента), призначений Банковою? На моє глибоке переконання, головна помилка України на американському напрямку вже за Зеленського була зроблена в той момент, коли ми вирішили замість чіткого діалогу з президентом Трампом запустити діалог з кандидатом Трампом через його ПРИВАТНОГО адвоката Джуліані. І відповідальність за ситуацію, в якій ми опинились, має понести передусім особа, яка переконала президента запустити цей самий паралельний трек з Джуліані.
- Якщо в самій Україні хтось і у виграші від цієї ситуації – це Андрій Богдан, якого американські урядовці в приватних розмовах іронічно називають віце-президентом України. На фоні жорсткої пріоритизації розслідувань з боку Білого Дому, питання фактору Коломойського і присутності поруч з Зеленським його колишнього адвоката Андрія Богдана, відставки якого так домагалась американська сторона ще на початку літа, відійшли на задній план. Тому що між клієнтом Джуліані Трампом, який вимагає від українців розслідувань по втручанню у вибори та по Хантеру Байдену і арештованими клієнтами Левом Парнасом та Ігором Фруманом, які накачували Джуліані по лінії Коломойського, Джуліані, звісно ж, вимушений був зосередититись на треку Трамп-Байден. Як результат, Богдана не взяли на переговори з Трампом швидше для підстраховки, а не тому, що так вимагали американці.
Ну а тим часом варто й надалі підтримувати діалог з тими у США, хто готовий на фоні шаленої уваги до України доносити до американської аудиторії й інші повідомлення про Україну. Навіть, якщо 95% з цих повідомлень губитимуться на фоні дискусій про імпічмент. Одна справа – вийти з цієї історії в американському дискурсі випадковою жертвою Трампа, інша – корумпованим об'єктом, який впродовж майже тридцяти років зловживає коштами американських платників податків.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
