25 червня 2020, 10:21

Книга Болтона і Україна. А в чому, власне, сенсація?

Якщо чесно, не дуже розумію ажіотажу навколо книги Болтона в Україні. Що ми могли дізнатись такого про погляди Трампа на Україну, крім того, що ми вже знаємо?

І чи не достатньо, власне, нам було тих знань, які є, аби нарешті зрозуміти: Трамп – це президент, якого легше пережити, а не переконати?

Мабуть, ще не було жодної американської адміністрації, погляди, позиції і установки якої щодо України і її керівництва – попереднього і нинішнього, були б настільки відомі в самій Україні і загалом в світі. Причому, не лише десятку інсайдерів, а мільйонам людей. Завдяки освіжаючим ін'єкціям у вигляді регулярних витоків інформації з переговорів Трампа про Україну і особливо – початково закритим, але пізніше відкритим слуханнням під час процесу імпічменту.

Чи, можливо,комусь ще бракувало доказів реального ставлення Трампа до України, і якраз книга Болтона мала довести, що все погане про Україну з вуст Трампа – правда? Інше питання, чи можуть в принципі бути доказами мемуари такого одіозного політика як Болтон? Питання настільки ж спірне, як і те, чи може серйозний західний політик виступати на заходах українського олігарха Пінчука?

І до моменту публікації мемуарів Болтона нам – принаймні тим, хто стежив за українсько-американськими відносинами – було ВЖЕ добре відомо, що Трамп:

- Ще з фінальної стадії своєї виборчої кампанії був ображений на Україну, оскільки вірив у її втручання у вибори на боці Клінтон, у те, що Україна атакувала його свідомо (Манафорт переконував його ще до інавгурації розганяти історію про втручання України, а не Росії).

- Був абсолютно переконаний, що справами України має опікуватись Європа, а не США. "Україна – задній дворик Європи, тому й займатись нею мають європейці", – казав мені якось один поважний представник американського уряду. Важливо нагадати, що цей тренд не новий- він чітко проявився ще за президенства Обами. Делегування Меркель питання переговорів щодо Донбасу – з цієї опери. За Трампа він лише загострився і остаточно кристалізувався у формулу: "Перед тим, як питати, що Америка робить для України, запитай, що для неї зробила Європа".

- Зарекомендував себе як майстер з чорного піару у питанні "промоції" України як найбільш корумпованої країни світу. Цікаво, чи були хоча б одні повноцінні переговори зі світовими лідерами про Україну, на яких би він не згадав, наскільки корумпована Україна? З першого року його президенства стало зрозуміло: питання корупції в Україні використовувалось ним як найбільш вагомий і беззаперечний привід сказати Україні "ні". Трюк, який повторюватимуть і інші закордонні лідери, поки в Україні не відбудеться серйозного антикорупційного ривка.

- Україна для нього – це передусім перешкода для налагодження відносин з Росією. І його поодинокі пориви швидше закінчити війну, це якраз про розчищення шляху для "миру, дружби, жвачки" з Путіним, а не бажання дійсно врегулювати конфлікт. Показово, що ніколи не доводилось чути від нього слова "Донбас". Крим – так, Донбас – ні. Зовсім не здивуюсь, що від досі не знає назву регіону, де триває наразі єдина в Європі війна.

- З початку минулого року Україна стала для нього цікавою виключно з точки переобрання на новий президентський термін – як джерело компромату на демократів загалом (вибори 2016) і Байдена зокрема (Бурісма). Не більше, і не менше. Так триватиме до самих виборів, тому будь-які переговори-зустрічі украінського керівництва з Трампом будуть зоркестровані відповідним чином, який би важливий та амбітний порядок денний не запропонувала Україна.

Насправді, у книзі немає речей, які є не менш показовими. Наприклад те, що Трамп зовсім донедавна не знав, що Крим – це півострів, з'єднаний з Україною, і Україна постачає туди воду. В його уяві, розповідають інсайдери, Крим фігурував швидше як якусь плавуча платформа. Хоча що очікувати від політика, який припускав, що Фінляндія – частина Росії?

Позитив з книгою Болтона для України швидше в тому, що він в ній надає детальну і достатньо об'єктивну (а значить вигідну Україні) картинку того, в якій ситуація опинилась Україна з початку агресії РФ, чому важливо було надати їй ПДЧ в НАТО у свій час і чому військова допомага США має значення. На відміну від слухань в Конгресі, які дійсно стали холодним – навіть морозним – душем для багатьох українських політиків з огляду на детальні і часом дуже критичні їхні характеристики з боку американських дипломатів, у книзі Болтона – в основному нейтрально позитивні портрети. Не в кращому світлі виглядає хіба Петро Порошенко, який то просив про допомогу на виборах, то запровадити санкції проти Коломойського. І якщо не брати до уваги написання Києва у вигляді "Kiev", що проукраїнські американські політики намагаються не практикувати вже останні років десять і деякі неточності ("Радник з питань національної безпеки Костя Єлісєєв"), то книгу взагалі можна вважати черговим промоційним матеріалом України серед дуже широкої аудиторії десижнмейкерів і опініонлідерів як у США, так і загалом у світі, враховуючи шалений інтерес до цього передвиборчого витвору мистецтва.

Для української влади і тих, хто працює над зміцненням українсько-американських відносин, ця книга – це швидше ще один привід нагадати собі, що може бути стримуючими факторами для президента Трампа, на що він зважає і що змушений враховувати у своїй політиці, попри власні переконання.

По-перше, це Конгрес, зокрема позиція вагомих представників власної, Республіканської партії (зокрема, саме сенатори-республіканці переконали його розблокувати військову допомогу). По-друге, це його одержимість висвітленням в медіа. По-третє, і це пов'язане з другим, настрої серед електорату, який він вважає своїм чи потенційно своїм. У цьому напрямку й потрібно далі працювати. Особливо, якщо Трамп буде переобраний на другий термін.

powered by lun.ua

Ми йдемо до НАТО чи шукаємо статуси "поза НАТО"?

В України завжди була проблема з багатоголоссям на зовнішній арені. Занадто багато у нас тих, хто люблять виступати соло. Хоча як красномовно свідчить наша новітня історія, добивались ми справді чогось вартісного у зовнішній політиці не з допомогою "виступів соло", а завдяки злагодженому та якісному "хоровому співу" – чи то на підтримку безвізу з ЄС, чи за летальні озброєння зі США...

Важливий сигнал 100 днів президентства Байдена

Під завісу перших ста днів президентства Байдена, коли всі жваво аналізують перші досягнення і перші промахи його адміністрації, я б хотіла звернути увагу на одне рішення, яке не про Україну, але на яке важливо було б звернути увагу і в Україні (знаю-знаю, крім саміту Путін-Байден нам взагалі мало що цікаво зараз;)...

Про що говорить дзвінок Байдена Зеленському?

Через два з половиною місяці після інавгурації Байден вперше поговорив телефоном з Зеленським. Ми не знаємо напевне, чи відбувся б саме вчора цей дзвінок, якби не загострення на Сході України та накопичення Росією військ вздовж наших кордонів...

Путін-вбивця від Байдена. Що це змінює для України?

З боку президента США наразі спостерігаємо досить цікавий підхід до України: Байден не має проблем з тим, щоб говорити про Україну, але вочевидь має проблеми з тим, щоб говорити з Україною...

Безпекові підказки з Токіо

У ці дні в Токіо серйозний дипломатичний рух. Візит держсекретаря та міністра оборони США. Прибув до японської столиці і український міністр оборони Таран, що само по собі серйозна подія...

Україна, не Коломойський, на радарі США

Питають часто останніми днями, що означають санкції проти Коломойського для українсько-американських відносин. Відповідаю) По-перше, Адміністрація Байдена всіляко намагається продемонструвати, що вона дійсно серйозно налаштована відстоювати демократію та антикорупційні зусилля в міжнародному масштабі...