16 березня 2021, 11:55

Безпекові підказки з Токіо

У ці дні в Токіо серйозний дипломатичний рух. Візит держсекретаря та міністра оборони США. Прибув до японської столиці і український міністр оборони Таран, що само по собі серйозна подія. В унісон до цього руху ми в Києві організували українсько-японську онлайн дискусію про Американсько-японський безпековий альянс, і які "підказки" з нього може взяти Україна.

Японія, на відміну від України, є союзником США з понад півсторічним стажем. Це, передусім, закріплено в Договорі про безпеку. Також Японія є основним союзником США поза НАТО (MNNA) з 1987 року.

Висновки дискусії не дуже втішні. Маючи двосторонню безпекову угоду зі США з власною, не натівською, 5 статтею, маючи найбільшу (!) кількість американських військових на своїй території серед країн світу Японія все ж не почувається у безпеці.

Наші японські партнери на повному серйозі обговорюють сценарії появи і закріплення "блакитних чоловічків" з берегової охорони Китаю (за аналогією російських "зелених чоловічків" в Криму), на островах Сенкаку в Східно-Китайському морі. У Токіо побоюються (і це дуже добре виписав у своєму коментарі під дискусію японський експерт Бонджі Охара), що після того, як вони займуть острови, Пекін буде переконувати міжнародну спільноту, що це не має нічого спільного зі збройним нападом на Японію, а відтак стаття 5 американсько-японського Договору про безпеку не може розповсюджуватись у цьому випадку. Такі побоювання існують попри те, що американці вже неодноразово запевняли Токіо, що стаття 5 розповсюджується і на острови Сенкаку. Побоювання японських партнерів посилюються тим, що вони не можуть використовувати свої сили самооборони у мирний час.

Японці так прискіпливо ставляться до різних сценаріїв, тому що тут, насправді, спрацьовують не підказки Японії та японсько-американського альянсу для України, а підказки України для Японії. На нашій дискусії професор Університету Кейо Мічіто Цуруока дуже чітко дав зрозуміти: Крим навчив японців робити ставку на превентивність. За його словами, найважливіше не допустити зміни статус-кво з боку Росії чи Китаю: мовляв, щойно вони це зроблять, вже нічого змінити не вдасться.

Для мене особисто в цій історії є чимало важливих моментів для України. Наразі виокремлю два. По-перше, безпекові гарантії від США – це хороша страховка, однак у нинішніх безпекових умовах, з чітким гібридним акцентом вона не факт, що здатна покрити всі "страхові випадки". Японія з 23 американськими військовими базами, 55 тисячами американських військових на своїй території, а до того ж і важливим внеском в американську економіку як друга іноземна країна за кількістю створених робочих місць у США і третя за кількістю прямих закордонних інвестицій в американську економіку це чітко демонструє. Отож, передусім потрібно робити ставку на нарощування власної обороноздатності (зокрема й за американської підтримки), а не сподіватись на диво у вигляді все ще доволі примарного для України американського союзництва: сьогодні у вигляді підтримки членства в НАТО, завтра у форматі статусу основного союзника поза НАТО, післязавтра – двосторонньої безпекової угоди, і так по колу.

По-друге, на японському кейсі добре проглядається схожість гібридних підходів Росії та Китаю. Звичайно, в українському випадку Китай не становить і навряд чи може становити таку загрозу територіальній цілісності як у японському. Однак, Японія демонструє: високий рівень торгівлі не є приводом заплющувати очі на безпекові ризики, які походять з Китаю. Адже Китай – двосторонній торговельний партнер #1 не тільки для України, але й для Японії. Причому, відсоток торгівлі у Токіо з Пекіном значно вищий, аніж в України з Пекіном! Останні рішення Зеленського по "Мотор Січі" похвальні. Бо це не про потенційні безпекові ризики для США чи Японії, це передусім про безпекові ризики для самої України, враховуючи тісну співпрацю і координацію між Китаєм та Росією у військовій сфері. Однак, чітке розмежування між торгівлею і безпекою в діалозі з Китаєм має зберігатись й надалі.

P.S. Вважаю дещо символічним, що міністр Таран прибув у Токіо, коли там відбувається засідання 2+2 (міністри закордонних справ+міністри оборони) на рівні Японія-США. Такий міністерський формат 2+2 має бути і амбітною метою України в діалозі з Токіо.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...