ТРІО у тренді. І в пріоритеті?
Асоційоване тріо – це безперечний тренд зовнішньої політики України, Грузії та Молдови цього року. Наприкінці минулого тижня цей тренд був підтриманий двома днями потужних дискусій на єдиному наразі міжнародному форумі, присвяченому Асоційованому тріо та його взаємозв'язкам з Європейським Союзом (хоча задумувався у свій час як майданчик для обміну досвідом між Грузією, Молдовою та Україною у контексті виконання Угоди про асоціацію). Йдеться про вже 4th Association Exchange Forum. Нам, у Центрі "Нова Європа", як співорганізаторам події (разом з Фондом "Відродження" і партнерами з Молдови та Грузії) вдалось знову зануритись у старі добрі часи дводенних міжнародних форумів у 100% офлайн форматі, що в пандемічні часи само по собі є своєрідним лакшері.
Дозволю собі кілька думок, на які б хотілось особливо звернути увагу.
- Асоційоване ТРІО – приклад того, як важливо не звертати з визначеного маршруту лише тому, що комусь у Брюсселі цей маршрут виглядає недоречним чи навіть небезпечним. Послідовна лінія Києва, Тбілісі та Кишинева щодо оформлення ТРІО створила реальність, яку Брюссель більше не зміг ігнорувати. Як сказав на Форумі відповідальний за напрямок ЄС заступник глави ОП Ігор Жовква, ми виявились гарними учнями Євросоюзу: нам в ЄС сказали, що регіональний підхід працює, ми його й використовуємо.
- Найбільші застереження ідея ТРІО викликає в Брюсселі через її сприйняття як потенційного кіллера Східного партнерства. Але насправді треба дивитись правді у вічі: якщо виявиться, що результатом ініціативи Східного партнерства стане ефективна нова ініціатива під назвою "Асоційоване тріо", це буде, очевидно, не найгіршим результатом Східного партнерства. Принаймні, значно кращим, ніж тривале перебування Східного партнерства в інтелектуальній комі. Крім того, очевидно має рацію Дмитро Кулеба, який у своїй вітальній (а насправді програмній) промові на Форумі зазначив, що Асоційоване тріо тільки посилює стратегічну вагу Східного партнерства, бо принцип диференціації у цій ініціативі якраз закладений як рушійна сила, а не перешкода.
- у Євросоюзі (як і в США та НАТО) звикли роками – якщо не десятиріччями – говорити про "домашнє завдання" України (як і Грузії та Молдови). Але, можливо, настав вже час чітко говорити і про домашнє завдання Євросоюзу щодо цих країн? Ситуація, в якій ЄС вимагає від цих країн як від кандидатів на членство, але наразі не має для них іншої пропозиції, аніж для сусідів – не може тривати вічно.
- Допоки три країни не продемонструють, що здатні домовлятись на рівні трьох, доти є ризик, що Асоційоване тріо може швидше зашкодити їм, аніж допомогти в контексті сприйняття їх як майбутніх членів ЄС. Бо будь-який євробюрократ чи національний лідер може у будь-який момент поставити руба питання: "Якщо ці країни не можуть взаємодіяти і домовлятись між собою на рівні трьох, то як вони зможуть взаємодіяти і домовлятись на рівні 27+ країн?". А з взаємодією і порозумінням на рівні трьох дійсно є питання. Особливо, це стосується найвищого президентського рівня, де, дипломатично кажучи, є багато простору для покращення.
- В України цілком природньо можуть бути амбіції стати лідеркою ТРІО. Однак, щоб ТРІО було успішним, дуже важливо для України не перетворюватись на одну велику і відому країну регіону з точки зору спілкування – і за змістом, і за тональністю – зі значно меншими за розміром Грузією та Молдовою. На жаль, такі пориви в представників України проявлялись за різних влад у Києві – і до ТРІО, і після його оформлення.
- ТРІО не зможе довго триматись лише на основі спільних очікувань – чи, точніше, навіть спільних вимог – до Брюсселя. Країни, які імплементують аналогічну Угоду про асоціацію з ЄС і мають аналогічно окуповані Росією території, приречені виробити й втілювати у життя порядок денний, який не зводитимиться лише до потреби спільного тиску на Брюссель у певних питаннях.
-Різне бачення у країн ТРІО того, що має бути спочатку – перспектива членства (вона ж європейська перспектива), а потім решта реформ (Грузія та Україна), чи всі реформи, а потім запит на перспективу членства (Молдова) – має право на існування. Однак у майбутньому країнам ТРІО все ж варто було б якщо не стнхронізуватись, то знайти "золоту середину" у цьому питанні, оскільки такий різнобій у підходах лише підважуватиме позицію найбільш амбітних учасників ТРІО. Не виключаю, що окремі євросоюзівські переговірники вже фіксують у своїх тезах побажання до Києва і Тбілісі брати приклад з Молдови, яка робить акцент на реформах та уникає згадок про європерспективу, керуючись логікою: яке ми маємо право просити про перспектвиу членства, якщо в нашому домі такий безлад?
Пошук такої "золотої середини" тим паче є доречним, оскільки й у самому ЄС починає звучати все більше голосів про взаємозв'язок європейської перспективи та трансформаційними процесами в цих країнах. Для мене, зокрема, показовим став виступ на Форумі відомого німецького експерта Штефана Майстера з DGAP (впливовий урядовий аналітичний центр Німеччини), який відверто зазначив: відсутність європейської перспективи і брак пропозиції ЄС за межами Угоди про асоціації підірвали демократичний поступ ТРІО. І, очевидно, підриватимуть ще не раз в майбутньому.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
