Спочатку не Америка. Що насправді думають українці про зовнішню політику?
На нашому в Центрі "Нова Європа" головному зовнішньополітичному заході року "Дипломатія 2022" презентували пріоритети Стратегії зовнішньополітичної діяльності (це зробив особисто міністр закордонних справ Дмитро Кулеба), а також результати нашого щорічного загальнонаціонального опитування про зовнішню політику. На що б хотілось звернути увагу в контексті саме нашого "дітища" – вже традиційного дослідження про зовнішньополітичні пріорітети та очікування українців?
Українці й надалі залишаються підкреслено відданими курсу на ЄС і НАТО, хоч і не бачать належної взаємності. Шантаж в стилі – якщо ви нас не запрошуєте, то ми підемо в альянс з росіянами чи китайцями – для українського суспільства наразі явно не варіант. Як і підхід – якщо нема перспективи членства, то не буде і реформ. Ми запитали українців (так, дещо провокаційно), що має робити і до яких альянсів має приєднуватись Україна, якщо ЄС так і не надасть їй перспективи членства. Лише 7% вважають, що варто гримнути дверима і піти до Євразійського союзу, а ще 4% – що треба зробити акцент на розвитку відносин з Китаєм. Всі інші виступають або за те, щоб надалі вимагати перспективу членства і нікуди не приєднуватись, або за посилене двостороннє партнерство зі США та розвиток регіональних форматів (Люблінський трикутник, Асоційоване тріо). Крім того, українці чітко бажають продовження європейських реформ навіть без перспективи членства в ЄС (хто там з європейських дипломатів розповідає, що в Україні не розуміють, що ці реформи потрібні їй самій, а не ЄС?).
-Відбувається відхід від традиційно "розписаних" в Украіні ролей для наших ключових західних партнерів: США – це про безпеку, ЄС – це про економіку. Є дуже чітка підтримка щодо секюритизації, чи то переведення в безпекову площину і діалогу з Європейським Союзом. ЄС все більше виступає в уявленні українців як ожила у союзник, чи принаймні безпековий партнер, а не лише торговельний, економічний чи партнер з розвитку загалом.
-Ми бачимо як для українців поступово змінюються показники того, чи дійсно Україна рухається до ЄС чи лише видає, що робить це. Раніше всі ключові індикатори були достатньо прагматичні, а тепер – більше ціннісних. Ще у 2015 році, коли ми вперше замовили подібне опитування, люди вимірювали євроінтеграцію за соцільно-економічними індикаторами – а саме покращення соціальної інфраструктури та рівня обслуговування в лікарнях, дитячих садочках і школах. У цьому році ми чітко побачили збільшення ваги ціннісних позицій, за якими укранці будуть приймати рішення, чи дійсно євроінтеграція відбувається в нашій країні. З усіх можливих показників, ми побачили зростання важливості лише чотирьох – реальні результати боротьби з корупцією, судова реформа, деолігархізація та покращення ситуаціі з довкіллям. Тобто, індикатори єволпецтскоі інтеграції українського суспільства стають максимально наближеними до індикаторів євроінтеграції України, які є самому ЄС. Відтак все менше підстав буде додавати після слова "євроінтеграція" уточнення на кшталт "як її бачать українські політичні еліти", "як її бачить громадянське суспільство" чи "як її бачать пересічні українці".
-Українцям подобаються регіональні формати. Незважаючи на їх нещодавній запуск, є підтримка понад 55% і Люблінського трикутника з Польщею та Литвою, і Асоційованого тріо з Грузією та Молдовою, і Квадриги з Туреччиною. З чим це може буде пов'язано? З втомою від традиційного і безрезультатного стукання у двері ЄС та НАТО, на фоні якого ці формати як ковток свіжого дипломатичного повітря? З амбіціями регіонального лідерства, яке так чи інакше жевріє в багатьох українських головах?
-Незважаючи на де-факти власну політику "спочатку Америка", яку проводили щонайменше два останні президенти, українці у своїх поглядах не настільки трансатлантичні. Сполучені Штати були названі лише як п'ятий пріоритет, з ким на двосторонньому рівні Україна мала б пріоритизувати відносини. На першій позиції в цьому році опинилась Польща – і як країна пріоритет у зовнішній політиці, і як країна, очільник якої Анджей Дуда викликає найбільшу довіру серед укранців з числа всіх закордонних лідерів. Далі також йдуть переважно європейські країни. Хоча в контексті того, хто надає Україні найбільшу підтримку у стримуванні російської загрози, українці якраз однозначні – називають саме США. Понад те, якщо раптом відбувся б конфлікт між США і Китаєм чи США і Росією, українці майже поголовно підтримали б саме Сполучені Штати, і це якраз так показово, що показовіше просто не буває.
P.S. Захід "Дипломатія 2022" відбувався у партнерстві з Міністерством закордонних справ і за підтримки програми ENGAGE USAID.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
