Месидж захопленим діалогом з Путіним

На замовлення The New York Times написала для них Op-Ed (авторську колонку) про те, як міжнародні переговори щодо України виглядають з України.

Видання найбільше цього разу цікавили настрої в Україні – зокрема наскільки присутній страх, і в чому конкретно він проявляється (з-за кордону речі в Україні завжди виглядають драматичніше і страшніше, аніж з самої України).

Я ж, користаючись нагодою, спробувала донести до широкої міжнародної аудиторії кілька месиджів, які важливо було донести саме у цьому форматі. Не всі вони в повній мірі були відображені у фінальній версії, але рада, що принаймні частина таки збереглась.

-Жодні розмови не можна переводити в повноцінні переговори, якщо під час них Росія не відводить війська, а навпаки – збільшує присутність, як це було на минулому тижні (перекидання техніки з інших частин РФ, військові навчання, поява військових гелікоптерів). Замість того, щоб відвести приставлений до голови України пістолет перед переговорами, Росія дозволяла собі робити вигляд, що починає спускати курок.

-Відтак, усім захопленим діалогом з Путіним (захопленим у всіх значеннях), потрібно серйозно подбати про те, щоб формати діалогу не перевищили у своїй кількості формати стримування. І щоб формула "Жодних рішень про Україну без України" реально запрацювала (давно пропоную використовувати саме таку формулу, а не "нічого про Україну без України", яка в принципі нереалістична і виглядає просто карикатурно, коли її повторюють, закриваючи перед Україною двері на черговому переговорному майданчику).

-Ніхто в Україні, попри уявлення в багатьох західних столицях, вже давно не просить США і НАТО прийти й захистити Україну. Все, що ми просимо – допомогти захиститись нам самим. Через стримування Путіна і військову допомогу Україні. А не через змішані сигнали, як це відбувалось з рішеннями навколо Північного Потоку-2 чи публічним червоним світлом у випадку конкретних кроків з інтеграції України до НАТО.

- І взагалі – найкращий спосіб захистити Україну – це захистити власні принципи й цінності: від несприйняття сфер впливу до збереження політики "відкритих дверей" НАТО. Захищаючи ці принципи, вони захищатимуть Україну, і навпаки.

- Тісна взаємодія України з НАТО не має згортатись внаслідок переговорів. Сигнали про готовність США пожертвувати кількістю військових навчань в Європі не можуть викликати жодного захоплення в Україні, враховуючи наскільки ці навчання є важливими для досягнення взаємосумісності української армії з арміями країн-членів. І взагалі – більшість укранців (59%), згідно з опитуванням на замовлення нашого Центру, не вірять, що Путін припинить агресію проти України, навіть якщо Україна відмовиться від наміру приєднатись в майбутньому до НАТО чи в ЄС (надала навіть лінк на це наше дослідження).

- Замість того, щоб і надалі зациклюватися на ризиках, пов'язаних з майбутнім членством України в НАТО, країнам-членам Альянсу – зокрема і США, варто нарешті розпочати серйозні дискусії про ризики НЕ запрошення України в НАТО. Щоб допомогти почати цю дискусію, надала навіть лінк на наше дослідження, в якому ми зробили першу спробу проаналізувати ці ризики (так, погоджуюсь, безсоромний піар, але ж в тему;)

- Українське суспільство, попри очікування в західних столицях, не паралізоване ні страхом, на панікою. 60% українців, які згідно з даними КМіС, готові чинити опір російському вторгненню – це понад 18 мільйонів людей. Мені дуже важливо було розшифрувати відсотки, адже саме кількість людей, а не відсотки, відображають масштаб і країни, і опору (спеціально консультувалась з цього приводу соціологами, щоб підказали мені коректну цифру). Водночас, мій головний месидж у цьому зв'язку був наступний: українці заслуговують на те, аби планувати свої життя згідно з їхніми мріями, а не згідно з імперіалістичними вибриками Путіна.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.