Зворушливе і гнітюче у візитах Зеленського
Це все виглядало неймовірно зворушливо і захопливо. Зеленський у Лондоні, Парижі, Брюсселі. Вестмінстерська зала, Сунак у ролі Джонсона, якось по-дитячому радісний Шольц на ґанку Єлісею, "Героям слава" в Європарламенті, така вже рідна Урсула, якій, до речі, за нашими опитуваннями, українці довіряють найбільше з усіх закордонних лідерів після Дуди і Байдена. І відчуття Євросоюзу як дійсно майбутнього спільного дому, а не елітного комплексу закритого типу, до якого нам ніколи не видадуть навіть пульту для шлагбаума, щоб заїхати на територію, не те, щоб зайти всередину й оселитись. Однак, на фоні вдячності партнерам та гордості за Україну, дві речі все ж залишили дещо гнітюче враження.
По-перше, сам факт того, що через 11 з гаком місяців війни, під час її чергової гарячої фази, президент України має особисто, попри усі безпекові ризики, їхати, пояснювати та просити європейських лідерів пришвидшитись з постачанням одних озброєнь і познімати останні психологічні бар'єри щодо інших... І просити ці озброєння не для того, щоб звільнити Донецьк, Луганськ та Крим, а для того, щоб вчергове захиститись від ймовірно нового наступу орди. Це при тому, що за майже рік війни Україна чітко й красномовно довела, що здатна блискуче перемагати РФ на полі бою, що наші військові у рекордні терміни вчаться управляти найновітнішою зброєю, що ми не використовуємо зброю так, як домовились з партнерами не використовувати, що єдина річ, яка справді допомагає нам звільняти нашу землю і наших людей – це достатня кількість вчасно поставлених озброєнь, і що лише українська перемога можн призвести до сталого миру, а не чергового псевдо припинення вогню.
По-друге, сам факт, що новий великий наступ з боку РФ через майже рік війни в принципі можливий – ляпас всій західній стратегії дозованої підтримки України. Бо якби ця підтримка була орієнтована не на тривалість – мантра про "так довго, як потрібно", а на масштаб і швидкість – то сьогодні ми б готувались до будь-чого завгодно, але не до нового "масштабного наступу". Й надалі складається враження, що деякі західні політики ведуть себе, як недобросовісні лікарі, які не хочуть, щоб саме на їхній зміні (у цьому випадку за їхньої політичної каденції) помер один пацієнт, а інший – божевільний з сусідньої палати- підірвав всю лікарню. А що там станеться на наступній зміні – їх вже не особливо цікавить... Дуже хочеться сподіватись, що візити Зеленського якщо не позбули зовсім, то дещо послабили синдром недобросовісного лікаря в окремих, принаймні усе ще молодих і перспективних, політичних лідерів у ключових для нас столицях...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
