3 вересня 2024, 14:03

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники. Таким чином даючи зрозуміти: вони якщо й не забезпечать перемогу України в розумінні "вихід на кордони 91-го року", то принаймні нададуть Україні все необхідне, аби будь-які потенційні розмови з Путіним про завершення війни дійсно виглядали як переговори, а не як "безоговорочная капитуляция Украины", про яку все ще марять в Кремлі.

Деякі українські офіційні особи підживлювали цю логіку, заявляючи навіть в публічних інтервʼю (не кажучи про закриті зустрічі), що Україна не збирається всі території відвойовувати силою, і вважає переговори можливими після того, як, наприклад, дійде до адміністративної лінії Криму. Краща підготовка України до переговорів – так пояснювали надання військової допомоги для Києва і в тих країнах, де суспільство просякнуте пацифістськими настроями і важко "перетравлює" будь-яку закордонну військову допомогу в принципі, як, скажімо, в Італї.

Однак, спостерігаючи вже котрий місяць за тим, як блокується рішення про удари американською, а по суті і західною далекобійною зброєю вглиб РФ (хоча насправді йдеться не дуже-то про далекобійну і не дуже то про вглиб), мимоволі напрошується питання: чи дійсно всі наші ключові партнери бажають нам вийти нам на рівень, коли ми зможемо вийти на переговори з позиції сили? Чи, можливо, у деяких ключових для нас кабінетах, зокрема і нетрадиційної овальної форми, домінує думка, що переговори можливі тільки з позиції слабкості України? І чим слабша позиція України – тим ці переговори реальніші? Бо з позиції сили, мовляв, Україна буде націлена на подальшу боротьбу, на нові офензиви, на капітуляцію РФ, на будь-що, але точно не на початок перемовин, особливо, якщо ці перемовини є по суті дипломатичним прикриттям капітуляції. І точно не на втілення тих планів перемирʼя, які тихо курсують в американській столиці під виглядом аналітичних розробок різних сценаріїв розвитку війни, чекаючи, поки Україна сама попросить, чи, як зауважив один американський військовий стратег, "сама благатиме" про хоч "якесь" перемирʼя.

На жаль, ми в такій ситуації, що приклад створення сильної позиції для реальних переговорів, а не дипломатичного прикриття капітуляції, Україна повинна демонструвати передусім сама. І сама повинна в першу чергу демонструвати приклад того, як створювати важелі впливу на Росію. Що ми, власне, і намагаємось робити – не завжди бездоганно, але як можемо.

Запускаючи більше дронів на російську територію, аніж вони на нашу, як це вперше сталось в липні цього року, ми створили важіль впливу для потенційних переговорів по секторальному (ракетно-енергетичному) перемирʼю. Здійснюючи ризиковане вторгнення в Росію, ми зробили нікчемними поширені не лише на "Глобальному Півдні", але й в низці західних країн концепти про "мир в обмін на території", бо за такою логікою і Путін має пожертвувати частинкою Росії для досягнення миру.

Все, що нам потрібно від західних партнерів наразі – щоб допомогли нам не втратити ці важелі впливу, а навпаки – наростили їх відповідними мʼязами і масштабували. Більше далекобійної зброї та дозволи на її використання насправді це найменше, що можуть зробити лідери чотирьох країн – США, Франції, Британії та Німеччини – для України, аби довести, що за красивою формулою "переговори з позиції сили України" не приховується насправді бажання переговорів з позиції слабкості України.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Нотатки із Штаб-квартири НАТО. Про що говорять національні директори з оззброєнь.

Останні три дні в Штаб-квартирі НАТО було особливо людно та гучно. Її заполонили військові і цивільні люди, які гордо називаються національними директорами з озброєнь, чи англійською коротко і зрозуміло – NAD...

Нотатки із Штаб-квартири НАТО. Тихе відторгнення і знешкодження русні

За два місяці роботи в Брюсселі лише один раз в Штаб-квартирі НАТО почула російську мову. І це були не росіяни, а хтось з Центральної Азії. Це різко констатує з тим, що спостерігалось тут двадцять чи навіть десять років тому, коли інколи складалось враження, що НАТО ось-ось перетвориться на ООН, де русня вештається всюди і місцями ще й намагається заправляти балом...

Нотатки із Штаб-квартири НАТО. ''Рамштайн'' і поза ним.

Що на мій скромний дипломатичний погляд важливо знати і розуміти за результатами засідання міністрів оборони НАТО та супровідних заходів України, в яких вперше взяв участь міністр оборони України Денис Шмигаль? По-перше, дуже важливо, що відбулась і Рада Україна -НАТО (причому за участі не тільки міністрів оборони НАТО та України, але й головної дипломатки ЄС Каї Каллас), і засідання UDCG (Рамштайн)...

Нотатки із Штаб-квартири НАТО. Трамп, PURL, кава-пауза

Коли я в минулому місяці приїхала до Брюсселя працювати в Місію України при НАТО, то один із перших жартів, який почула у стінах Штаб-квартири стосувався закриття кавʼярні Starbucks в HQ раніше в цьому році...

Нотатки із Штаб-квартири НАТО. Збивати чи не збивати?

Знаю-знаю, дорогі друзі, що ваша увага прикута до того, що відбувається в іншій штаб-квартирі – в Нью-Йорку, а не в Брюсселі, тому я не хотіла відволікати вас вчора консультаціями, які відбулись тут, у Брюсселі, за статтею 4 Вашингтонського договору (на запит Естонії після порушення РФ її повітряного простору)...

Нотатки із Штаб-квартири НАТО. Україна не тільки щит, але й меч Європи

Сьогодні у Штаб-квартирі особливий для мене день. Вперше на посаді Глави Місії України при НАТО – ну і, звісно, вперше в житті – взяла участь та виступила на Північноатлантичній Раді Альянсу...