''Коаліція рішучих'' та ''коаліція охочих''. Розплутуємо заплутаних.
У мене часто запитують, як я бачу "коаліцію рішучих", її обовʼязкові компоненти. А в останні півроку в деяких європейських столицях цікавляться ще й тим, якими є критерії для приєднання до такої коаліції)
У загальних рисах я відповіла на це питання, коли, власне, пропонувала тут, у блозі, концепт такої коаліції на початку минулого року. Це коаліція, яка може робити значно більше і рухатись помітно швидше, аніж G7, ЄС і НАТО разом узяті, хоча насправді складається з країн, які присутні принаймні в одному з цих міжнародних обʼєднань. Окрім того, вони повинні бути здатними робити це, ігноруючи "червоні лінії" Путіна. Саме тому йдеться більше, ніж про класичну "коаліцію охочих", бо для таких кроків потрібно не просто мати бажання підтримати Україну, але й продемонструвати відповідний рівень рішучості. Оскільки найбільш рішучим та найамбітнішим кроком на той час виглядала сама можливість відправки військ цих країн до України, дуже швидко коаліція рішучих у багатьох звелась до асоціації з країнами, котрі готові це зробити. А рушійною силою коаліції від початку вбачались Франція та Британія, дві європейські ядерні держави з відповідним досвідом та розумінням залученням власних військових контингентів за кордоном. Тобто, з самого початку, навіть ще до карколомних виборів у США, коаліція вбачалась як передусім європейська. Очевидно, саме європейські країни залишаться її ядром. Навіть якщо в місії зʼявиться євроатлантичний (за рахунок передусім Канади) та навіть Індо-Тихоокеанський акцент (за рахунок Австралії чи Японії).
Однак, для мене "коаліція рішучих" – від початку було про дещо більше та ширше, аніж про "boots on the ground". І ще більшим та ширшим цей концепт став після американських виборів.
Отож, якщо коротко, то й надалі йдеться про країни, які готові бути на кілька кроків вперед за інших союзників по НАТО та ЄС у тому, що стосується не просто виживання України, але і її посилення настільки, аби Путін не бачив сенсу продовжувати як нинішню фазу війни, так і починати нову хвилю агресії. Іншими словами, ці країни мають бути готовими забезпечити високу підтримку України в умовах різних сценаріїв: якщо виключно оборона – то надійна, якщо перемирʼя – то захищене, якщо ж раптом врегулювання – то справедливе. Серед конкретних компонентів коаліції мають бути:
- Оперативне реагування на першочергові потреби збройних сил України. Кроки, які посилювали б нашу ефективну оборону і одночасно тримали б високою ціну агресії для Росії. Якщо потрібні нові системи ППО, вони будуть першими, хто їх забезпечить, якщо Тауруси – вони їх зрештою нададуть. Чого бракує на власних складах, займуться, як доводилось чути від одного міністра оборони країни НАТО, "глобальним шопінгом".
- [ ] Країни "коаліції рішучих" мають бути лідерами в інвестиціях в оборонне виробництво України. Інвестувати самі й показувати приклад іншим. Масштабуючи "данську модель", запускаючи "норвезьку" чи створюючи "європейську". У європейських столицях все частіше доводиться чути зізнання: по деяких конкретних позиціях українці можуть продукувати більше в місяць, аніж ми в рік. Не кажучи про ціну питання та інші непрямі переваги виробництва у нас.
- "Коаліція рішучих" – це ті краіни, які грамотно, дипломатично, але й рішуче здатні кинути виклик тим дипломатичним пропозиціям Адміністрації Трампа, які є загрозливими не лише для безпеки й суверенітету України, але й для європейської безпеки. Речі на кшталт юридичного визнання Криму російським, "заборони" рухатись до НАТО, зняття санкцій чи передачі заморожених активів – з цієї серії.
- Нарешті, "коаліція рішучих" – це основний провайдер проміжних гарантій безпеки для України. Зокрема, Місії стримування, або ж як її називають наші європейські партнери – Місії запевнення. Це не миротворча місія – така собі нейтральна сила "ні вашим, ні нашим", а сила, яка 100% на боці України. Також вкотре наголошу – йдеться не лише про наземний контингент, а про спроможність стримати Росію на землі, на небі і в морі (такий собі трьохвимірний "Мерседес"). Переконана, що така місія може стати одним з геймченджерів у війні, навіть якщо сьогодні це ще не всім очевидно. І те, з якою наснагою її стараються "збити" росіяни, свідчить про те, що не та реальність, з якою б вони хотіли зіштовхнутись в Україні з моментом настання перемирʼя.
А тепер для тих, хто заплутався між "коаліцією рішучих" та "коаліцією охочих". "Коаліція охочих" – це так, як самі себе називають драйвери цієї коаліції Британія та Франція, а також запрошені ними інші учасники відповідних зустрічей згідно з усталеною в міжнародних відносинах термінологією (coalition of the willing). Сьогодні окрім Франції та Британії на лідерські позиції в цій коаліції претендує також Німеччина Мерца, і це було дуже чітко проартикульовано на всіх моїх зустрічах на цю тему у Берліні на минулому тижні. Цілком можливо, що більш важливу роль в ній відіграватиме Польща. Безсумнівно важливою частиною її, як і нашого бачення коаліції рішучих, є нордично-балтійські країни (NB-8). З глобальних гравців – Канада, Японія, Австралія.
Не знаю достеменно, як бачать свої основні завдання лідери "коаліції охочих", але з тих розмов, які регулярно маю з представниками цих країн, від "коаліції рішучих" вони відрізняються передусім тим, що називають себе "коаліцією охочих" та претендують на більш широке коло учасників (наразі 31), аніж, на мою думку, важливо було б мати для більш швидких та рішучих кроків.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
