Як диригентка Наталія Пономарчук ламає стереотипи через музику та культурну дипломатію
Професія диригента традиційно належала до виключно чоловічих сфер, і ця монополія була порушена відносно недавно, особливо коли мова йде не про хорових, а про симфонічних диригентів. Пробитися на ці музичні кар'єрні вершини дуже непросто: тут потрібні майстерність, талант, везіння, а якщо ти жінка – ще й подолання численних сексистських стереотипів. В Україні наразі є лише кілька симфонічних диригенток. Всі вони дуже різні, з власною неповторною манерою прочитання музичних творів та їх оркестрової подачі. Дві українські симфонічні диригентки працюють у Національній філармонії України.
Концертний графік Наталії Пономарчук розписаний на місяці вперед. Нещодавно вона повернулася з гастролей у Лондоні, зараз готується зіграти концерт української музики з оркестром ВВС. Як і її колеги по цеху, вона пройшла непростий шлях до мрії – керувати оркестром. Диригент більш вільний у своєму баченні та переосмисленні музики, її прочитанні. Для Наталії її професія – це свобода. Вона живе музикою й продовжує ламати стереотипи, ретельно обираючи твори для своїх концертів. Якщо для західної публіки вона відкриває українських композиторів, то для київської аудиторії, навпаки, підбирає світову класику та східноєвропейські симфонії, які рідко звучать у наших концертних залах.
До війни в репертуарі українських філармоній звучало 70% російської або імперської музики, а інша частина майже не виконувалася. Зараз репертуар кардинально змінився, розширюючи наші музичні кордони. Проте існує величезний пласт європейської музики, який залишається невідомим для нас, хоча цей важливий контент є частиною спільної європейської історії та інтелектуальної деімперіалізації. Хотілося б, щоб в Україні грали більше невідомої української та європейської музики, тієї, яка звучить у світових столицях. Важливо більше відчувати світ як свою європейську сім'ю – і через мистецтво. Наприклад, ми мало знаємо чеських композиторів, хоча чарівна музика Антоніна Дворжака чи Леоша Яначека лунає в багатьох популярних кінофільмах. Але якщо запитати пересічних українців, хто вони – вгадають одиниці.
Цього лютого твори найвідоміших чеських авторів виконують у Національній філармонії України. Київський камерний оркестр грає Мартіну, Яначека, Дворжака. Вже кілька років перед прем'єрами тут збирається маленький неформальний клуб любителів музики. Нам теж пощастило відвідати зустріч із маестро Пономарчук, де вона ділилася своїм прочитанням творчості чеських композиторів, розповідала, як вона проживає п'єси та доносить їх до глядачів. Твір Богуслава Мартіну після цієї розмови сприймався зовсім інакше, більше ніж просто музика. Стає чіткіше зрозумілий контекст і часові паралелі, ця музика епохи індустріалізації.
Ідея Національної філармонії щодо лекцій мала б отримати набагато ширше продовження. Адже якщо ви захочете послухати історію тих самих видатних чеських композиторів, то знайдете в інтернеті чимало глибоких і цікавих відеоісторій – англійською і російською, але не українською. Ми десятиріччями знаходилися в інтелектуальному гетто, послуговуючись російськомовними книжками чи програмами. Тому важливо, щоб подібний матеріал існував українською, записаний і поданий вітчизняними музикознавцями, істориками та музикантами. Це був би чудовий контент і для каналу "Культура".
Наталія Пономарчук говорить, що нинішній концерт з творами чеських композиторів – це про перемогу. Так вона відчуває цю музику. У Подвійному концерті Мартіну оркестр передає і скрегіт покрученого обгорілого металу, і трагічне передчуття війни, і тріумф радості. Чехи століттями виборювали свою державу, і зараз Чехія є важливою частиною єдиної Європи. Це те, про що мріємо і що виборюємо ми. Таке послання чує у цих композиціях диригентка Пономарчук, тому й обрала їх для київської публіки.
Саме тому, слухаючи цей маловідомий нам твір Мартіну, ми проживаємо його біль, проводимо паралелі, бо відчуваємо ці емоції у наших трагічних реаліях. Рятує одне -віра. Віра в перемогу. І музика допомагає це усвідомити. Так відчуває її маестро Пономарчук.
Її диригентський почерк харизматичний, інтелектуальний і рухливий. На сцені вона не лише керує оркестром, а й передає свою емоцію. Цікаво було почути враження публіки після концерту: для когось її експресія допомогла глибше прочитати партитуру, а хтось зауважив, що пані Наталія грає ще й свою партію, іноді відволікаючи увагу від оркестру.
У сфері культури не існує жорстких норм і правил – музика живе тут і зараз, вона завжди актуальна та авторська. Тому цей вечір був особливим.
Мене часто запитують, як зберегти психіку в ці темні часи. Мій рецепт – це книги та мистецтво, яке допомагає тримати нормальність.
Київський камерний оркестр під орудою Наталії Пономарчук гратиме ще 16 лютого. Сходіть!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
