Хроніки безпідставно підозрюваного. Частина 1.

Почну з невеликої, але важливої преамбули.

Справ проти мене за часів керівництва "Нафтогазом" мої "доброзичливці" продукували багато, тиснули різні персонажі і структури, в якості першого офіційного визнання мого внеску в перемогу над Газпромом мене персонально штрафували на 8 млрд. грн., але до отримання підозри в кримінальному правопорушенні та розгляду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою я дійшов уперше. До цього було багато різних комерційних арбітражів за міжнародним правом та правом інших країн (проти Газпрому, проти Коломойського, проти Росії тощо), а от з КПК України я стикнувся тільки в січні цього року.

Це дуже цікавий, хоч і неприємний досвід, яким я буду час від часу ділитись в цій колонці. Сподіваюсь, він стане в нагоді, особливо з огляду на "унікальний шанс удосконалити роботу системи кримінальної юстиції завдяки розробці нової редакції кримінального кодексу".

Тепер переходжу до першої серії нашого нового серіалу під робочою назвою "Кейс Коболєва".

В мене ніколи не виникало таких питань до "старих" правоохоронних органів, виплеканих в часи Януковича – з ними мені всі було ясно.

Нова антикорупційна вертикаль – інша історія. Багато людей як тут, так і за кордоном, доклали зусиль для її створення та захисту від українських політичних реалій. Ми всі сподівались, що вони будуть кардинально кращими за попередників. Будуть боротися з реальною корупцією, а не займатись здирництвом та політичними розправами. Будуть дотримуватись духу та букви законів. Не будуть користуватись радянським принципом "мета виправдовує засоби".

В усе перелічене вище вірив і я, коли добровільно та свідомо повертався в Київ в січні цього року.

Мабуть, саме тому мене шокувало те, яким чином детективи НАБУ та прокурори САП намагаються викривити в наданих в суд клопотаннях події 2018-го року, які й стали предметом такого довгого розслідування.

Адже зовсім нескладно за майже п'ять років з'ясувати:

• яку саме премію, коли і хто отримав, оскільки все це було зроблено відкрито та прозоро, а всі матеріли про виплати завжди були доступні як в бухгалтерії Нафтогазу, так і частково в публічних джерелах, зокрема річних звітах,

• що всі учасники процесу прийняття рішення щодо розміру та підстав виплати премій добре відомі з публічних джерел і регулярно відвідували Україну до середини 2021-го року,

• як проходило засідання Наглядової Ради, де виносилось рішення про преміювання команди з сорока однієї особи, яке добре пам'ятає багато свідків.

Всі ці джерела інформації були доступними для слідства, але чомусь замість встановлення істини детективи НАБУ та прокурори САП вирішили їх проігнорувати, а отримані "прогалини" заповнити власними домислами. Найбільш яскравим з них є перебіг того самого засідання Наглядової ради. Там я просто виглядаю якимось гібридом Доктора Моріарті та Агента в чорному, який спочатку "всіх ввів в оману" про те, що можна прочитати на сайті Верховної Ради, а потім стер їм памʼять блискучим продовгуватим пристроєм. І тут "обмануті" заявляють, що їх ніхто не вводив в оману і що вони діяли свідомо, але... Але наші правоохоронці не розгубились, і самі відновили хід тих подій.

Коли я слухав їх версію перші два рази, я списував таку дивну "творчість" на декілька можливих причин на кшталт "ну, не розібрались поки" та тішив себе надіями "але ось наступного разу...".

Але ніт.

10 березня, вже після "широко суспільного розголосу" вони прийшли рівно з тією ж самою версією подій. Додали тільки отримання другої частини премії, яке відбулось в період з 2020го по 2021ий рік. Про що ще 2022му році детально звітував сам Нафтогаз, присвятивши цій події чималеньку частину свого річного звіту. Того самого, де моє прізвище згадується частіше за прізвищу керівника компанії, який очолював її попередній рік та писав цей самий звіт. Тобто в слідства було майже 2 роки зʼясувати цей і так широко відомий факт, але зробили вони це тільки після вручення мені підозри.

При цьому допити частини безпосередніх свідків детективи НАБУ та прокурори САП не тільки не приносять до суду, але й не дають до них доступ моїм адвокатам. Тобто, не тільки блокують мою можливість використати їх на свій захист, але й банально заважають суду встановити істину. І роблять це наполегливо та цілком свідомо. Вам мабуть цікаво дізнатись звідки я це знаю? Тому що мої адвокати звертались до НАБУ за доступом до матеріалів слідства в частині вже допитаних свідків, але їм відмовили.

Відразу хочу відповісти тим, хто буде тут апелювати до таємниці слідства – яка тут може бути таємниця після "широкого суспільного розголосу?". Цих свідків вже (!) допитали. Їх покази вже є на папері. Навіщо їх приховувати? Напрошується тільки одна логічна відповідь – вони спростовують домисли слідчих. Тому їх краще залишити на потім, коли справу вже треба буде передавати до суду.

Але є нюанс. Для передачі справи до суду треба допитати незалежних членів наглядової ради, а для цього треба дотриматись довгої процедури міжнародної правової допомоги, яка може зайняти невідомо скільки часу. При цьому на період її проведення термін досудового розслідування продовжується судом майже автоматично. Тривати ця процедура може як пару місяців, так і років. А весь цей час, згідно з клопотанням детективів НАБУ та прокурорів САП, підозрюваний повинен провести в СІЗО. Підозрюваний, який майже 2 місяці відповідально ходить на всі засідання та не переховується від слідства. Ось такий старий, але дуже дієвий, з точки зору сторони обвинувачення, поворот сюжету.

Все це тхне чи то радянщиною, чи то періодом Януковича, коли правоохоронна система працювала за простим принципом: спочатку посадити людину, не даючи їй право на захист, а вже "потім розібратись".

І тут мені вже стало зовсім цікаво. А як так може бути? А як же встановлення істини? Як же високі стандарти новостворених антикорупційних органів? Може принцип змагальності якось не так трактується в українському КПК? Чи може НАБУ та САП не обтяжені вимогами професійної етики і можуть робити все, що їм заманеться? Ці питання мучили мене всі вихідні, тому я звернувся до першоджерел та фахівців з українського права. І тут я був приємно здивований своїми знахідками.

Ось цитата з Кодексу професійної етики працівників НАБУ:

"... при здійсненні досудового розслідування враховує усі об'єктивні обставини та факти (докази) незалежно від того, свідчать вони проти підозрюваного (обвинуваченого) чи на його користь."

А ось цитата з Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів (саме прокурорів, всіх прокурорів, навіть тих самих особливих, які працюють в САП):

"Стаття 9. Презумпція невинуватості

Прокурор має керуватися принципом презумпції невинуватості на всіх (!) етапах кримінального провадження. Він повинен враховувати всі обставини незалежно від того, свідчать вони проти підозрюваного (обвинуваченого) чи на його користь, вживати заходів для гарантування права особи на справедливий судовий розгляд."

Більше того, є ще релевантна частина КПК України:

"Стаття 22. Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості...

2. Сторони кримінального провадження мають рівні (!) права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом."

Звичайно, я припускав, що не всі детективи НАБУ та прокурори САП мають базову економічну освіту або принаймні пройдений базовий курс з теорії економіки та корпоративного управління.

Але, я не міг припустити, що серед працівників НАБУ та САП є люди, які не розуміють чи не знають Законів України, зокрема КПК, чи можуть собі дозволити ігнорувати ВЛАСНІ кодекси етики. І не треба бути великими фахівцем з теорії управління, щоб знати одне добре відоме правило – порушення кодексу етики будь-якої організації, яке покривається та заохочується її керівництвом, є першою та вірною ознакою її неминучої деградації.

І тут в мене постає логічне питання:

Якщо в моїй справі, яка вже набула широкого резонансу, детективи НАБУ та прокурори САП дозволяють собі діяти за зовсім іншим стандартом, ніж від них очікує суспільство, то що відбувається в інших справах?

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.