Державна капітуляція в три етапи – від Митного союзу до ЄЕП
Путін вимагатиме радикальної зміни державного курсу
12 квітня російський прем'єр Володимир ПУТІН під час робочого візиту в Київ вимагатиме від української влади радикальної зміни державного курсу – з європейського на проросійський. Російський лідер відмовлятиме Президента Януковича та прем'єра Азарова від створення зони вільної торгівлі України з ЄС, пропонуючи "добровільно-примусове" членство в Митному союзі СНД, а також нав'язуватиме кредит на оснащення Хмельницької АЕС застарілими російськими реакторами на вигідних для Росії умовах.
Україну очікує "поступова інтеграція", першим етапом якої стане зона вільної торгівлі в межах СНД, другим – Митний союз, третім – Єдиний економічний простір (ЄЕП), – повідомив днями Уповноважений Кабінету міністрів по співробітництву з РФ, СНД та Євразійською економічною співдружністю Валерій Мунтіян. Росіяни розраховують, що Україна заради спільної інтеграції ратифікує 61 міждержавний договір та перегляне угоди... з 153 державами СОТ про умови свого членства!
В обмін на державну капітуляцію, – членство в ЄЕП передбачає передачу суверенних повноважень наддержавним органам, – Росія обіцяє Україні "шалені" фінансові компенсації. За 1 рік участі у зоні вільної торгівлі з СНД товарообіг України з країнами СНД збільшиться на 35% за рахунок кооперації з РФ в енергетиці, машинобудуванні, авіації тощо. Митний союз начебто компенсує Україні 1,9 млрд доларів втрат від перегляду угод з країнами-членами СОТ, росіяни вдвічі зменшать вартість газу (4,5 млрд доларів економії на рік), знімуть експортне мито на нафту та нафтопродукти (відповідно – 3 млрд 500 млн доларів), знизять транспортні тарифи на енергетичне вугілля, які складають 30% його вартості. Крім того, уряд розраховує, що РФ гарантує щорічний транзит російського газу Україною на рівні 95,8 млрд кубометрів. Чи дійсно Україну очікують кисельні ріки з молочними берегами в братських обіймах Росії?
Красномовним є досвід Білорусі, яка слухняно просувалася шляхом інтеграції з Росією. "З нами повелися, як з найзлішим ворогом Росії, – поділився багаторічними враженнями щодо співпраці з РФ білоруський "бацька". – Нам 5 разів поспіль підвищували ціни на газ. Однак ми це стерпіли. Потім нам ввели мито на нафту. Потім – на світлі нафтопродукти – солярку, бензин, гас тощо". Після приєднання Білорусі до Митного союзу Лукашенко заявив, що "фактично нас обдурили", бо обіцяли, що "не буде ні мита, ні того, ні цього" і "буде рівний доступ до трубопроводів".
В Білорусі нині спостерігається галопуюче зростання цін на харчі, комунальні послуги тощо. За півроку 2010 негативне сальдо сягнуло 3,5 млрд доларів при загальнодержавному білоруському бюджеті в 10 млрд доларів. Ціна на російський газ 2011 року – сягнула близько 230 доларів за 1 тис кубометрів, а в 2012 році буде чергове підвищення. І це, незважаючи на те, що під тиском "Газпрому" Білорусь продала 50% "Бєлтрансгазу", і нині не контролює власну ГТС. В обмін на поступки "бацька" так і не отримав російський газ для білоруських підприємств по російських цінах. Спроби Лукашенка "недоплатити" призвели лише до "газової" війни з Росією та "профілактичного" перекриття білорусам газового вентиля.
Білорусь втратила близько 4 млрд доларів доходів через запровадження Росією 2010 року експортного мита на російську нафту, а також на імпортовані до РФ білоруські нафтопродукти. Оскільки Мінськ приєднався до Митного союзу та ЄЕП, білоруси з 1 січня 2011 року закуповують російську нафту без сплати експортного мита, однак зобов'язані перераховувати це мито в російський бюджет в разі експорту білоруських нафтопродуктів, які вироблені з російської сировини. Спроби Мінська скасувати мито через Економічний суд СНД як практики, що не відповідає принципам Митного союзу, завершились поразкою. Білорусь не планує відмовлятися від експорту частини нафти на свої потреби із Азербайджану, щоб через нафтову залежність від РФ не втратити за безцінь свої модернізовані НПЗ. Сподівання Білорусі отримати доступ до перспективних покладів нафти й газу в Росії не виправдалися.
Мрії "батьки" про вільний доступ до російських ринків вилилися в "молочну" і "цукрову" війни, а також загрозу "мясного" конфлікту з Росією, коли в 2010 році білоруську м'ясну продукцію пообіцяли перевірити на радіоактивність. 2009 року "Росспоживнагляд" заборонив ввезення близько 500 найменувань білоруських молокопродуктів. Як повідомив журнал Російський Newsweek, це було покаранням за відмову білорусів продати 12 модернізованих молочних заводів російському капіталу. За поясненням "бацьки", торгові війни з Росією виникають, коли російські товари не витримують конкуренції з білоруськими. Білорусь, незважаючи на обіцянки Росії, з 2009 року не отримує дешевих російських кредитів. Такою стала ціна відмови "бацьки" визнати незалежність сателітів РФ – Абхазії та Південної Осетії.
То чи потрібно Україні в "єдину зону" з Росією, коли нам півкроку залишилось до створення вільної економічної зони з Європою? ЄС – це шалено багатий ринок з ємністю в 450 млн споживачів, тоді як в Росії – всього 140 млн збіднілого населення. У кого більше грошей, – у країн ЄС, де сукупний ВВП 2010 року становив 16,5 трлн доларів, чи у Росії з відповідним показником від 1,5 трлн до 2,2 трлн доларів? Безперечно, порівняно невибагливий ринок РФ може забезпечити полегшені умови збуту українського експорту. Однак для технологічно відсталої України це, скоріше, негативний чинник, який "законсервує" нинішній стан, прирече підприємства на остаточний технологічний занепад, і врешті-решт, – до втрати навіть відсталих російських ринків. Навпаки, орієнтація України на економічну інтеграцію з ЄС стимулюватиме впровадження інноваційних технологій, енергозбереження, зменшення енергоємності виробництва.
Йдеться не про ігнорування ринку Росії, надзвичайно важливого для України, а про вибір пріоритетного шляху її геополітичного та економічного розвитку. Чи варто Україні заради сумнівних тимчасових вигід участі в ЄЕП відмовлятися від євроатлантичної інтеграції, перспективних ринків, – а головне, повернення в європейську сім'ю народів, до якої вона завжди належала і географічно, і культурно, і ментально? Навряд чи має сенс боятися погроз Росії запровадити торгівельні обмеження в разі підписання угоди про зону вільної торгівлі з ЄС. Під час торгових війн з Росією, Україна довела свою спроможність компенсувати втрати від режиму експортних обмежень просуванням своєї продукції на інші ринки, – в тому числі, ЄС.
Білоруський досвід, та й власне, український, – красномовно свідчить, що переговори з РФ з позиції меншого брата призведуть до чергової поразки. Скільки таких поразок уже зазнала Україна? В цьому переліку, приміром, здача за безцінь української ядерної зброї Російській Федерації. Фактично Україна подарувала Росії десятки тонн високозбагаченого урану та плутонію, які коштують сотні мільярдів доларів. "Харківські угоди" нової влади передбачають подовження оренди військової бази до 2042 року за 100 доларів газової знижки, тоді як її ринкова орендна вартість – складає до 10 млрд доларів щорічно. Ще один дарунок Росії – заощадження українських громадян в Ощадбанку СРСР обсягом 100 млрд доларів. В сумному переліку поразок України у стосунках з РФ – невизначена доля 16,37% активів колишнього СРСР, які належать українцям у відповідності з угодою 1991 року про принципи розподілу спадку СРСР. Українська влада, яка за 20 років незалежності не наважилася підняти це питання, фактично здає Росії українське майно вартістю в сотні мільярдів доларів, – лише закордонна власність СРСР оцінюється в суму від 300 до 400 млрд доларів. То чи варто Україні подовжувати цей принизливий список черговою здачею національної гідності?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
