Обійми Путіна чи союз з Баррозу?
Де комфортніше українській владі?
Вчора, під час зустрічі, Віктор Янукович та президент Єврокомісії Мануель Баррозу домовилися надати динаміки та завершити переговори по підписанню угоди про асоціацію і створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС до кінця 2011 року. Чи є це рішення остаточним, приймаючи до уваги, що Президент України проголосив зовнішньополітичний курс в складі 3+1?
Нам може бути комфортно лише в "братніх объятіях Росії", з яких Україна не може вилізти уже більше 300 років, – такий висновок можна зробити з заяв багатьох українських можновладців під час недавнього візиту Путіна. Російський прем'єр кликав Україну в Митний союз та ЄЕП, оскільки в Кремлі вирішили, що "Україні це вигідно". РФ втягує Україну в закриту організацію, яку не розуміє цивілізований світ. І це попри власне прагнення вступити якнайшвидше до СОТ, що відкриває російському виробнику нові ринки збуту. Нас сьогодні переконують, що Митний союз забезпечить Україні біля 8-9 млрд доларів зиску. Однак Україна втрачає на одних газових угодах 2009 року – близько 10 млрд доларів, отримуючи найдорожчий в Європі газ та надаючи транзитні послуги в 3-4 рази дешевше, ніж в країнах ЄС. Купуючи газ по ринкових цінах, ми не по ринкових – здаємо військову базу в Криму ЧФ РФ. Це попри той факт, що з 2008 року Росія, у відповідності з угодою щодо розміщення військової бази ЧФ РФ в Криму, переходить на ринкові ціни плати за кримську землю, яка має коштувати, як мінімум 5 млрд. доларів на рік. Ось де ресурс для української економіки, якщо говорити про рівноправні, – я не кажу про пільгові, – умови двосторонніх стосунків для України. Однак попри це, не знайшлося жодного урядовця-державника, який заперечив би Путіну, що "в минулому році РФ інвестувала в українську економіку 1 млрд. дол.", тоді як Україна не вклала в Росію і 200 млн. дол.
Відтак, можу однозначно стверджувати, – рівноправні, а тим більше невигідні для Росії стосунки дуже важко запровадити в українській державній політиці. Принцип, яким керується влада у будь-якій незалежній державі, – захист національного інтересу, – в Україні не діє. І це не дивно, адже за 20 років незалежності України у ВР так жодного разу і не було проукраїнської більшості, яка б керувалась виключно національним інтересом держави. Я не виключаю, що Путін, який демонструє сьогодні потужні впливи на українську політику, зможе домогтися, що Верховна Рада проголосує за відмову від економічної інтеграції з ЄС, щоб знову повернутися до єдиного і більш зрозумілого пострадянській владі в Україні російського простору. Росія дуже послідовно втягує Україну у сферу своїх геополітичних, економічних і неоімперських інтересів, оскільки її зовнішня політика базується на ідеї відтворення колишнього СРСР.
Як людина, яка з 1990 року професійно працює в українській політиці, можу сказати, що Росія досить ефективно реалізує свій план повернення України виключно до своєї сфери інтересів. Внаслідок такої політики Україна самостійно без РФ вже не може приймати рішення як щодо своєї безпеки, так і економіки. Наприклад, попередній Президент, який досить наполегливо працював аби інтегрувати Україну в систему європейської колективної безпеки, наштовхнувся на брутальне блокування депутатами Партії регіонів у парламенті та на місцях всіх його ініціатив. Сьогодні Президент та український уряд без Росії не можуть дати відповіді на питання, – як працюватиме українська економіка в наступному році, – оскільки невідомо, за якою ціною Україна купуватиме російський газ. Немає відповіді і на питання, наскільки довго Росія використовуватиме українську ГТС, яка забезпечує доходи в держбюджет. В інших сферах українського життя, – навіть таких, як освіта чи культура – Росія також створила не менш потужні системні впливи. Тому-то міністр Табачник заганяє українську мову в "національне гетто", а на українській сцені – суцільна російська попса.
Хто є провідником цієї російської політики в українській владі?
Подивіться, приміром, на позицію національного законодавчого органу – Верховної Ради України з багатьох принципових питань. Як відомо, Конституція надає статус державної мови лише – українській, але питання, якою мовою розмовляти в Україні, постійно піднімається у стінах парламенту. За Конституцією у нас не повинно бути військових баз, бо ми – нейтральна країна, але вищий законодавчий орган не хвилює, що російська військова база присутня на нашій території. Парламент ще й подовжив термін перебування ЧФ РФ ще на 25 років. Чому ВРУ не керується ні Конституцією, ні національним інтересом? Тому що такий склад парламенту. Зараз туди вже майже не попадають депутати, які дбають про український інтерес в державній політиці. Політичні технології, зомбування, які широко застосовуються в ЗМІ, налаштовують виборця голосувати проти таких партій та політиків. З іншого боку, як відомо, підтримка багатьох проросійських партій на виборах в Україні здійснюється на тіньові гроші, відомо якого походження.
Щодо виконавчої влади, то ніхто не зможе аргументовано заперечити, що і нинішні Президент та уряд, і їхні попередники так і не спромоглися на системні кроки, які дозволили б Україні вирватися з "братських обійм" Росії. І все, що залишається робити патріотам сьогодні, – терпляче працювати з українським виборцем, аби він швидше проголосував проти "братських обіймів Путіна" на користь демократичної Європи.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
