Україна втрачає свій шанс
Як вибратися зі злиднів та хронічних боргів
Україна втрачає залишки інвестиційної привабливості, відзначив в своєму коментарі відомий економіст Андерс Ослунд. На його думку, західні інвестори все більше приділяють уваги Азії, Латинській Америці, Африці. За обсягами ВВП на душу населення Україну обходить Монголія, на черзі – Китай та Індія. Інвестори уже надають перевагу перед Україною Пакистану та Нігерії. Як констатує Ослунд, лише російські банки агресивно розширюють свої баланси в Україні, виходячи з геополітичних інтересів. Щоб домогтися економічного зростання та відновити інтерес інвесторів, Україна потребує суттєвих структурних змін в економіці. На моє переконання, політика пригнічення малого бізнесу та надання численних пільг – великому капіталу прирікає Україну на дефіцит бюджетних коштів, поповнення Пенсійного фонду міжнародними запозиченнями, консервацію національної бідності.
Скасувати дозвільний принцип
Прем'єр на недавньому засіданні уряду картав податківців за те, що через створення штучних перешкод для виробника бюджет недоотримує доходи, а уряд змушений латати 34 млрд. грн дефіциту Пенсійного фонду за рахунок запозичень МВФ. Я переконаний, що принцип видачі дозволу на виробничу діяльність, ганебний для демократичного суспільства та ринкової економіки, має бути негайно скасований. Натомість – запроваджено реєстраційний принцип, який не придушує приватну ініціативу.
УНП внесла більше 150 поправок до Податкового кодексу, які зокрема передбачають відмову від дозвільної системи і реєстрацію виробничої діяльності через Інтернет. На жаль, жодна із принципових поправок УНП не була підтримана парламентською більшістю. Хоч новий Податковий кодекс скоротив кількість дозволів до 30, цього достатньо для успішного блокування чиновником діяльності будь-якого національного виробника. Незграбна податкова політика змусила 30% підприємців – фізичних осіб припинити діяльність, а ще 36% – нині готуються до ліквідації. Статистика свідчить, що діюча влада не розуміє, у чому полягає суть ринкової економіки і стратегія економічних реформ.
Парламентська більшість, яка працює виключно на інтерес великого бізнесу, зменшила в Податковому кодексі податок на доходи та ПДВ – для олігархічного капіталу. Але влада забуває, що великий капітал у будь-якій країні світу створює лише 30% робочих місць і стільки ж доходів бюджету, тоді як решту – забезпечує малий та середній бізнес! Які ж наслідки такої урядової політики? Прем'єр днями говорив про величезні державні борги, які Україна має виплатити цього року міжнародним фінансовим організаціям, – 17 млрд. грн. – це половина дефіциту річного бюджету Пенсійного фонду. Політика, базована на позиках для латання соціально-економічних "дірок", призведе лише до одного наслідку – мале і середнє підприємництво розваляться, а великий капітал не здатний буде наповнити коштами держбюджет.
Створити умови для оренди землі фермерами
УНП пропонувала законом ввести п'ятирічні податкові канікули для тих малих підприємців, які починають власну виробничу діяльність. Це особливо важливо для селян-одноосібників, які наповнюють наш ринок продовольчими товарами. Адже відомо, що пересічний громадянин левову частку своїх доходів завжди витрачає на продукти харчування. Український селянин сьогодні змушений виживати в умовах засилля на українському ринку 80% закордонної овочевої продукції, фруктів, м'яса, молока, цукру. Навіть такий, – виключно український товар як гречка, – і та зникла з полиць магазинів. Український селянин, який не має доступу до дешевих кредитів, змушений платити подвійний податок – один раз у вигляді плати за землю, другий раз – на продаж власної продукції. УНП внесла у Верховну Раду законопроект, який скасовує право податківців двічі брати податок із селян-одноосібників. Законопроект, надзвичайно важливий для українського селянства, парламентська більшість поставила в кінець довжелезної черги – очікувати на розгляд Верховної Ради. Ще раз хочу наголосити, що без відповідного кредитування, дотацій, створення державою системи підтримки виробничої діяльності, – в першу чергу, кооперативів, які займатимуться обслуговуванням виробника українського хліба, м'яса, цукру тощо – наша земля ніколи не буде давати великих обсягів продукції.
За висновками фахівців, питання приватизації землі на сьогоднішній день не є першочерговим для відродження українського АПК. Всі, хто займається реальним виробництвом, в тому числі, на орендованих землях, говорять про три найважливіші для сільгоспвиробника речі. В першу чергу, в Україні дуже складною є процедура оренди. Щоб взяти 2-3 га землі, виробник має витратити 1,5-2 роки на ходіння по чиновниках. Друга проблема – це відсутність державних дотацій. Наприклад, у США із 1,9 млн. фермерських господарств – 1,6 млн. – це нерентабельні сімейні ферми, однак американський бюджет щороку виділяє більше 20 млрд. дол. на їх підтримку. США у такий спосіб вирішують проблему зайнятості на селі, а також наповнення внутрішнього ринку місцевою продукцією – свіжою і якісною. У США не завозять ні гречку, ні цукор, ні картоплю. Третя проблема – недоступність пільгових кредитів для селянина. Для порівняння: у країнах ЄС держава не лише дотує, але й кредитує фермерство, і тому кінцевий товар, наприклад із Польщі чи Туреччини, дешевший на українському ринку, ніж наш власний. І останнє питання, що турбує сільгоспвиробників, – суттєве обмеження продажу іноземної продукції на українських ринках. Доки уряд спокійно спостерігатиме, як в Україні замість українських молока, м'яса, цукру, овочів та фруктів торгують іноземним товаром, у державі не буде можливості ні наповнити Пенсійний фонд, ні забезпечити добробут українських громадян.
Використовувати власні енергоресурси
Україна має й інші ресурси, завдяки яким можна дуже швидко підвищити рівень життя. Як член Комітету Верховної Ради з питань ПЕК, ядерної політики та безпеки, як колишній урядовець беру на себе сміливість стверджувати, що Україна має вдосталь власних енергетичних ресурсів, щоб відмовитися від закупівлі дорогого російського газу. Сьогодні жоден українець не відчув по своїй кишені зменшення ціни російського газу на 100 доларів в обмін на здачу Росії своєї території до 2042 року. Навпаки, ціни на послуги ЖКГ та електроенергію суттєво зростають щомісяця. Тим не менше, 2010 року ми закупили в Росії дорогого газу на 7% більше, скоротивши настільки ж видобуток – власного українського, набагато дешевшого за "російський-братський". У чому логіка такої політики уряду, якою вперто нищиться національний виробник, натомість з дірявої державної кишені викачуються багатомільярдні кошти?
Енергетична стратегія, яку УНП пропонує уряду для швидкого відродження українського виробництва, базується, по-перше, на суттєвому збільшенні використання власних енергоресурсів, – в тому числі, й газу власного видобутку. Приміром, ми можемо нарощувати обсяги видобутку на 3-5% щорічно, перевівши всю комунальну сферу на український газ. По-друге, за рахунок власних урану та кам'яного вугілля ми можемо перейти стовідсотково на виробництво української теплової та електричної енергії. По-третє, величезний резерв зниження енерговитратності української економіки забезпечує енергозбереження. Ще в середині 90-х, за часів моєї роботи в уряді, було розроблено програму енергозбереження в Україні. До сьогоднішнього дня жодний уряд нею навіть не цікавиться. Хоч ця програма дає можливість зекономити до 40% енергоресурсів, спрямувавши значні кошти або на розвиток власної енергетичної бази або, принаймні, на інші галузі виробництва, – приміром, село.
Ще одна важлива для України стратегія – перехід на альтернативні джерела енергозабезпечення. Україна має колосальний ресурс сонячної, вітрової, геотермальної енергії, і весь цей потенціал не використовується. До 2020 року ЄС збирається покривати до 20-25% загальних енергетичних потреб виключно за рахунок так званих "зелених" технологій, а в Україні такої програми взагалі не існує. Є лише плани будівництва нових блоків АЕС, причому з прив'язкою до російських технологій та реакторів, які не відповідають сучасним вимогам ядерної безпеки.
Ресурс для зростання національних статків за рахунок ефективної зовнішньої політики України також залишається нереалізованим. Приміром, угода щодо подовження перебування ЧФ РФ у Криму є прикладом політики національних втрат, а не здобутків. Україна отримала так звану 100 дол. знижку замість того, щоб підняти плату за оренду для ЧФ РФ до ринкової ціни і отримати 5-10 млрд. дол. у державний бюджет. За ці кошти можна купити той же дорогий російський газ, не втрачаючи можливості використання величезного кримського туристичного потенціалу. А то виходить, як у прислів'ї, – купив козу за сім кіп, а продав – за п'ять. Навіщо стільки втратив? Аби свіжа копійка!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
