Латифундіям – землі, селянам – діряві кишені?
Чому досвід Бразилії кращий за досвід Аргентини
Світова продовольча криза може стимулювати бурхливий розвиток українського АПК. За даними ООН, за останнє десятиліття ціни на харчі подвоїлися, а до 2030 року збільшаться ще вдвічі. Щоб прогодувати 9,2 млрд населення Землі в 2050 році, світове виробництво харчів має збільшитися на 70-100%. Попри гарні перспективи, Україна швидко втрачає здатність себе прогодувати, – уже завозимо гречку, масло, моркву та картоплю.
Днями урядовці схвалили законопроект про ринок землі, який дозволяє її купівлю-продаж в обсязі до 2 тис 100 га. Хотілося б нагадати, що в Європі граничний обсяг земельних ділянок не перевищує 100-200 га. Замість того, щоб провести реальну земельну реформу, уряд штовхає країну на шлях "земельних" спекуляцій. За 20 років незалежності Україна так і не побачила повноцінного пакету "земельних" законів, – про земельний кадастр, охорону та відновлення земель, щодо створення повноцінних умов оренди, про уповноважені органи місцевої громади з контролю за продажем землі тощо. Спекуляція землею, можливо, й долучить Україну до вирішення світової продовольчої кризи, – великий капітал, який захопить землю, продаватиме харчі не в Україні, а на світових ринках. Однак від таких реформ українці матимуть лише дірки в кишенях.
В цьому сенсі показовим є приклад Аргентини та Бразилії, які майже одночасно провели земельні реформи – відповідно в 1990 та 1995 роках. Хоч виробництво продукції АПК в обох країнах підвищилося майже в 5 разів, в Бразилії село почало відроджуватися, а в Аргентині – занепало. Чому? В Аргентині, де 80% земельного фонду скупили іноземні латифундії, весь процес в АПК механізовано, – по 300-500 тис га землі засівають монокультурами, – переважно соєю, – відтак село позбавлене робочих місць, а внутрішній ринок – національної продукції. Натомість, в Бразилії, де пішли шляхом подрібнення землі, заборонивши продаж більше 100-200 га в одні руки, село відроджується, а внутрішній ринок наповнюється власними харчами.
Я переконаний, що саме фермерство на базі органічного землеробства дозволить відродити українське сільське господарство, зробити країну багатою, облаштувати побут та повернути молодь в село. Творення латифундій матиме в Україні виключно негативні наслідки. Приміром, агрохолдинги, які обробляють в Україні по 200-400 тис га землі, збагачують валютою переважно посередника, тоді як український ринок, як і раніше, позбавлений власного товару.
На мою думку, успішна реформа АПК має йти двома шляхами. В першу чергу, потрібно наповнити внутрішній ринок власним товаром. Це завдання можуть вирішити лише фермер та селянин-одноосібник, які виробляють 60-70% овочевої продукції та молока для внутрішнього споживання в Україні. Зрозуміло, що держава має створити "середняку" сприятливі умови для оренди землі, забезпечити його дотаціями, дешевими кредитами, системою стимулів для розвитку органічного землеробства, сприяти продажу вітчизняних товарів на внутрішньому ринку.
Другим кроком має стати розвиток великотоварних підприємств. Йдеться не про безмежні латифундії, що володіють тисячами га землі, а про господарства АПК європейського зразка, які працюватимуть на базі оренди. Ці великотоварні підприємства активно експортуватимуть на світові ринки сільськогосподарську продукцію, що користується попитом, – в першу чергу, зернові культури. Приміром, 2010 року світовий дефіцит зерна сягав 60 млн тонн, тоді як потенціал України оцінюється в 100 млн тонн на рік. Поки що, окрім спроб монополізувати експорт зерна, завдяки його квотуванню, уряд не зробив ніяких зрозумілих дій на підтримку перспективних галузей АПК.
Ще раз підкреслюю, – тільки реальне фермерство нагодує країну дешевими та якісними харчами. Політика творення латифундій призведе лише до того, що Україна стане житницею світового продовольчого ринку, а в країні буде дефіцитом традиційна українська продукція, – від картоплі до буряків та цибулі.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
