Євросоюз – перед вибором
Майбутнє Росії вирішуватиметься в Україні
Сьогодні у Варшаві, на саміті "Східне партнерство" очікується підтвердження готовності ЄС завершити переговори щодо угоди про асоціацію з Україною в грудні. Вочевидь, на саміті буде визнано амбіції України стати членом ЄС, хоч і не передбачатиметься надання перспективи членства.
Посткомуністична посттоталітарна Україна, з "совковими" економічними правилами, радянською системою права та судоустрою, які нищать і демократію, і європейське майбутнє, сьогодні виглядає не надто привабливою в очах Заходу. Тим не менше, Україна знаходиться на перехресті колосальних геополітичних інтересів Москви, Брюсселя та Вашингтону. При цьому, роль України недооцінена Заходом, чим успішно користується Росія. "Старший брат" ніколи не відмовиться від повернення "заблудшої" України в "єдину державу", які б засоби впливу для цього не знадобилися. І справа Тимошенко, й інші гучні провокації – ініційовані з подачі сил, які не зацікавлені в європейському поступі України. Тимошенко, дійсно, підписала невигідні Україні газові контракти 2009 року, але має нести за це виключно політичну відповідальність.
Нинішня проросійська влада України вже впала в немилість у Росії. Бо хто б не був у кріслі українського президента, він буде немилий росіянам, поки Росія не призначатиме тут генерал-губернатора. Бо Україна – це не просто країна-сусід для Росії, а її історична Альма-матір, звідки бере початок і де завершується російська ідентичність та державність. Якщо забрати у Росії історію Київської Русі, то виникне логічне запитання, – а що таке, власне, є Росія? Де та російська земля бере початок і де закінчується, з урахуванням того, що кожен народ – а в РФ проживає понад 160 національностей, – має право на самовизначення? Очевидно, що в процесі демократизації Росія без України не виживе як державне утворення.
На жаль, і Вашингтон, і Брюссель довго дивилися на Україну через призму інтересів Росії. Згадую, як за часів керівництва першої української делегації на переговорах щодо ядерного роззброєння я так і не отримав зрозумілої відповіді від США на запитання, – чого американцям так горить зі швидким роззброєнням України? Оскільки українці не виготовляли ядерні боєголовки, то вся ця зброя опинилась би на утилізації в російському ВПК після закінчення гарантійного терміну придатності. З іншого боку, чи мало сенс залишати Україну наодинці Росією, яка мріє повернути її під свій контроль? США не прагнули надавати Україні, на відміну від Польщі, матеріальну компенсацію за українську зброю для підтримки реформ. У відповідь мені розповідали щось про Єльцина-демократа та Кравчука-партократа, – мовляв, Україна відстає від російських реформ.
Формально це й справді тоді так виглядало. Однак гігантська Російська імперія складається не стільки з благополучних Санкт-Петербургу і Москви, скільки з мільйонів диких, зомбованих "гомо совєтікус", що населяють гігантський простір. Я переконаний, – щоб демократизувати Росію, знадобиться не менше століття. Україна ж -компактна, і через розбудову української демократії Захід значно ефективніше сприятиме політичному прогресу в Росії.
1992 року я довго дискутував зі Збігнєвом Бжезінським, пропонуючи через швидку трансформацію України демократизувати і Росію. Бзежінський тоді категорично мені заперечував. Та не минуло й 10-ти років, як він фактично визнав мою правоту, напередодні "помаранчевої" революції відзначивши у своїй статті, що не Росія, а Україна має бути в центрі уваги як Вашингтону, так і ЄС.
Нині США та ЄС дивляться на Україну підозріло через відсутність системних дій щодо демократизації. З іншого боку, – країни Заходу не знають, що з нами робити, якщо поступ України прискориться і вона буде готова до членства в ЄС. Вочевидь, Євросоюз поки не уявляє, як "перетравити" колосальний потенціал, який має Україна. Адже в ЄС після Франції, Німеччини та Великої Британії немає таких великих країн, як наша. Поки що Брюссель затягує час, бо не знає, як не просто рахуватися з нашим потенціалом та інтересами, а й повноцінно співпрацювати. В той же час, ні для кого не є таємницею, що Росія, завдяки енергетичній "газовій" голці, здійснює вплив на ЄС, – в першу чергу, на німецьке, французьке, італійське керівництво. Приміром, уряди цих країн прийняли безглузді рішення щодо блокування поступу України до НАТО в Бухаресті 2008-го року.
Політики Заходу мають усвідомити, – майбутнє європейського континенту вирішується в Україні. Буде Україна демократичною та європейською – і Росія поступово демократизується. Тому що Україна, дійсно, сильно інтегрована з Росією економічно, і в разі панування європейських правил в українській економіці це буде стимулом для російського бізнесу зробити те саме і в Росії. Це ж стосується й політичної системи, – якщо Україна рухатиметься до Європи і демократичні стандарти набуватимуть європейського рівня, то і в Росії посилюватимуться демократичні настрої і, врешті-решт, обличчя всього європейського континенту буде зовсім іншим. Тому Європі не має сенсу відкладати рівноправний діалог з Україною. За інших умов Росія не дозволить зруйнувати ту "залізну" завісу, яка залишилась між ЄС та Україною після "холодної" війни.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
