І знову про газ та труби
Слабкою та безпорадною виглядає позиція української влади. Президент на недавній зустрічі з журналістами хоч і критикував дії попередників в "газовій" сфері, але жодних власних ефективних ініціатив щодо енергетичної політики України в умовах чергового протистояння з Кремлем не представив.
Констатація факту, що кабальні газові угоди 2009 року вимивають з бюджету колосальні кошти й Україна може опинитися на межі соціального вибуху, – це не відповідь на питання, як нова влада, яка постала на обіцянках відновити "братні" стосунки з Росією, буде вирішувати геополітичну проблему енергетичної залежності України. За 20 років так й не було зроблено системних кроків для зменшення споживання російського газу й використання власних енергетичних ресурсів.
Більше того, жодний Президент і уряд не використали при розв'язанні проблем енергетичної безпеки України той факт, що саме Росія і Європа і раніше, й нині залишаються надзвичайно залежними від української ГТС. Адже до появи обхідного "Північного потоку" фактично весь європейський газ проходив територією України. Не використати цю унікальну геополітичну перевагу, щоб отримати для національної економіки найкращі і найстабільніші умови газопостачання з Росії на ціле століття, могла лише влада, яка абсолютно не розуміється ні в чому, окрім інтересу власної кишені.
ЯНУКОВИЧ скаржиться, що Європейське енергетичне співтовариство ігнорує національні інтереси України. Однак де ефективна українська політика в ЄС? Мої багаторічні спроби переконати українську владу скористатися становищем природного монополіста- транзитера російського газу в ЄС, щоб разом з європейцями раз і назавжди позбавити російське керівництво можливості диктувати свою політичну волю іншим країнам, завдяки "енергетичному" важелю, були безрезультатними. Все, що для цього було потрібно, – лише політична воля, базована на національних інтересах. Дивує, чому Росія переконала ЄС у важливості будівництва марнотратних та ненадійних "Південного" та "Північного потоків", тоді як Україна лише скиглить та жебракує знижок, сидячи на унікальному ресурсі – власному транзитному потенціалі? Україна має всі можливості, щоб зацікавити ЄС власною ГТС та спільно протидіяти агресивних планам Росії, яка фактично не є партнером Євросоюзу, оскільки не визнає Енергетичну хартію. Україна має навчитися грати на протиріччях в міжнародній політиці, а не роззявляти рота в очікуванні міфічної підтримки зі Сходу чи Заходу.
Абсолютно невигідною для України є і пропозиція "Газпрому" щодо газотранспортного консорціуму. ЯНУКОВИЧ вважає, що рішення про "Північний потік" прийнято з вини попередньої влади, яка грала м'язами та диктувала умови. Однак, чого домоглася діюча влада, ставши навколішки перед Росією, – хіба що 100-доларової знижки в обмін на фактично безстрокове подовження терміну перебування ЧФ РФ в Криму. Як свідчить міжнародна практика, лише за один рік орендна плата Росії мала б становити від 5 до 10 млрд. дол.
Українська народна партія неодноразово наголошувала, що складні питання енергозабезпечення України не повинні зводитися лише до вирішення долі ГТС. Ці питання необхідно вирішувати лише в контексті енергетичної безпеки як за рахунок власної ефективної енергетичної політики, так і диверсифікації джерел енергопостачання.
Влада має не очікувати на новорічні подарунки від Росії у вигляді газової знижки у 250 доларів, а використовувати ефективні важелі тиску, – встановлення ринкової ціни на перебування ЧФ РФ у Криму у відповідності до угод 1997 року, вимагати передачі Україні її частки радянського спадку, підвищення тарифів на прокачування російського газу до європейського рівня тощо. Ці питання мають бути включені в порядок денний переговорів, оскільки через традиційну підтримку українською владою газових надприбутків Росії у власному бюджеті вже не вистачає коштів ні на дотування "Нафтогазу України", ні на підтримку комунального сектора.
Оскільки ЄС уже визнала, що Україна платить найвищу у Європі ціну на газ та знаходиться під загрозою шалених штрафних санкцій через кримінальні газові угоди 2009 року, Україна за прикладом 5 країн ЄС має звернутися до Стокгольмського суду для їх перегляду. Нелогічним є той факт, що засудивши ТИМОШЕНКО за газові угоди-2009, Україна не звертається в міжнародний арбітраж. В цьому разі, годі доводити Заходу, що засудження екс-прем'єра – кримінальне переслідування, й залишається визнати, що це переслідування – політичне.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
