Високі ціни в українських готелях – це лише верхівка ''айсбергу'' проблем української економіки
Янукович напередодні "Євро-2012" доручив уряду сприяти приведенню цін на готелі до економічно обґрунтованого рівня. Так, номер в київському готелі в середньому коштує вдвічі дорожче, ніж у варшавському. Ціни вражають, приймаючи до уваги, що за рівнем життя Україна займає передостаннє місце в Європі. Однак, якби така ситуація була тільки в готельному бізнесі!
Україна, дійсно, є одним з світових лідерів за рівнем цін, – і в готельному бізнесі, і в ресторанному, і в торгівлі товарами широкого вжитку тощо. Іноземним виробникам й не снилися такі прибутки на батьківщині. В ЄС та США, не кажучи вже про Корею та Китай, під тиском конкуренції ціни на товари та послуги є, принаймні, втричі-вчетверо нижчими, ніж у нас.
Це наслідок надзвичайної монополізації ринку, відсутності державної політики "Роби, купуй та захищай українське!" та мізерного впливу малого і середнього бізнесу на насичення ринку власним товаром і послугами. В той же час, в розвинених країнах здоровій конкуренції та зниженню ціни сприяє саме малий і середній бізнес. Приміром, в тому ж готельному бізнесі сімейне підприємництво створює конкуренцію середньому і великому, що сприяє зниженню цін в готелях будь-якої категорії при високій якості сервісу. Те ж стосується і вартості ресторанів, барів тощо. Однак маємо те, що маємо – в Україні нині захмарні ціни та, по суті, радянський сервіс.
Загалом, за понад 20 років влада так і не навчилася стимулювати власне виробництво, тому зараз українці змушені закуповувати в іноземців майже все, – від автомобілів, одягу та меблів, до китайських гречки та часнику. І це при тому, що у власній державі не вистачає ні валютних ресурсів, ні робочих місць. Як і за радянської системи, влада продовжує підтримувати лише важку індустрію, тоді як в розвинених демократіях 70% робочих місць та товарів на ринку забезпечує саме малий та середній виробник, бо держава цьому сприяє.
Український фермер та селянин-одноосібник, на відміну від своїх західних конкурентів, не отримують ні дотації від держави, ні протекціоністської допомоги щодо просування своєї продукції на національному ринку. Продукції українського села все меншає на нашому внутрішньому ринку, зате більшає – дешевих іноземних продуктів, бо вони дотовані своїми державами. За таких умов українське село та селянин завжди будуть бідними, а український споживач наповнюватиме власним коштом бюджети інших країн.
Високі ціни в Україні – це також наслідок надзвичайної монополізації, в тому числі, і в торгівлі. Якщо в ЄС та США мережі супермаркетів існують в умовах жорсткої конкуренції, то в Україні картельні змови є традиційним явищем. Антимонопольний комітет не діє, через що торгові компанії-монополісти штучно підтримують нереально високий рівень цін -деякі іноземні товари коштують у нас в 500-800 разів вище, ніж в Європі при зарплатах та пенсіях в Україні в 4-5 разів менших.
Засилля посередників на ринках призводить до того, що українського селянина або взагалі не випускають торгувати власною продукцією, або закуповують його товар за ціною, багато нижчою за рентабельність. Всі ж прибутки осідають в кишені посередників. Жоден український уряд на доклав зусиль для розвитку малого та середнього бізнесу, – і в торгівлі, і у виробництві, і в сфері послуг. Тому-то Україна за рівнем цін випереджає і Європу, і США, і країни Азії, а за рівнем життя, зайнятістю населення та рівнем зарплат -, як і раніше, плентається у хвості розвинутих країн.
Зрозуміло, що за декілька місяців до Євро-2012 уряд економічну політику не змінить, як і не змінить ситуацію з національним виробником. А тому сенсу змагання з Польщею у ціні на готелі чи сервіс немає жодного. В чергове ми здивуємо усіх черговим українським феноменом – отримуємо найменші зарплати та пенсії у Європі, а платимо за все, що споживаємо, – від "братського" російського газу до ночівлі у готелі без жодних зручностей, – найвищі у світі ціни. Однак, всі при цьому щасливі, бо приймаємо Євро. А на все інше ми не зважаємо. Адже, як нас вчили ще за радянських часів, – "главноє, чтоби не біло войни".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
