Кіотський протокол: врятуємо світ – українським коштом?
Україна знову попереду. То ми поспішали віддати Росії свою ядерну зброю, а тепер залишилися на самоті у вирішенні проблем ядерного роззброєння – і, в першу чергу, щодо утилізації стратегічних носіїв. То надумали змагатися з Росією, хто швидше вступить в СОТ, а тепер вимагаємо змін більше ніж трьохсот позицій щодо митних тарифів. Тепер ми знову попереду всіх у зобов'язаннях скоротити свої викиди парникових газів аж на 20% до 2020 року. Про це заявив міністр екології та природних ресурсів Едуард Ставицький.
У 1997 я підписував Кіотський протокол з найкращими для України умовами, які дозволяли за рахунок торгівлі квотами поступово модернізувати українську економіку з максимальною вигодою для національного виробника. Відповідально заявляю, що нинішній поспіх у змаганнях щодо скорочення викидів за радянським принципом "пятілєтку за чєтирє года" обернеться для України колосальними економічними та соціальними втратами. Нагадую, що попри свій підпис у Кіото, США до сьогоднішнього дня так і не ратифікували цю угоду, хоч саме ця країна є найбільшим емітентом парникових газів. Не підписують Кіотські зобов'язання й багато інших країн, зокрема Китай, який аргументує свою позицію загрозою втрати темпів економічного розвитку. Більше того, сьогодні низка країн, і в першу чергу Канада, які раніше були учасниками договору щодо зменшення викидів парникових газів, в умовах світової економічної кризи призупинили і своє членство, і свої зобов'язання. А що ж Україна?
Так, дійсно, у нас є великі ресурси і щодо енергозбереження, і щодо викидів парникових газів. Але давайте подивимося на інший бік цієї "медалі першості". По-перше, Україні конче потрібно зіскочити з російської "газової голки", яка більше 20 років не дає нам можливості розвиватися як незалежна держава. Для цього ми, в першу чергу, маємо перевести свою теплову енергетику (а це більше 40% виробництва електроенергії) з російського газу на українське вугілля. Виграш подвійний, бо – зменшуємо імпорт і нарощуємо власне виробництво, хоча при цьому зростатимуть валові викиди парникових газів.
Друге. Хочу нагадати, що українці мають один із найменших показників виробництва ВВП на душу населення у Європі, а відтак і найменші доходи. Без різкого збільшення виробництва, – а це знову викиди, – ми вічно будемо жити у злиднях. Отож, резерв щодо парникових газів, який ми відстояли у Кіото в 1997 році, потрібен був Україні для політики економічного зростання. Тому знову, як і з ядерним роззброєнням, робити сьогодні усьому світу поступки виключно українським коштом – це піклуватися більше сусідом, а не власною родиною.
Думаю, що міністр Ставицький, який брав на Україну підвищені зобов'язання щодо скорочення викидів, навряд чи сумнівався у тому, що звітувати за їх виконання у 2020 році вже буде не він, а інший міністр. А поки що він – герой дня, який попереду усього світу. Правда, – нашим з вами коштом.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
