Ні труб, ні нафти, ні бензину
Україна втрачає нафтову галузь за повної байдужості уряду
Україна втрачає нафтову галузь, – нафтотранспортна система-напівпорожня, НПЗ – зупинені, якість бензину не витримує ніякої критики. Україна під тиском агресивної російської енергетичної політики, як і Білорусь, може остаточно втратити будь-який контроль над власною нафтовою галуззю. Це рівнозначно втраті багатомільярдних бюджетних доходів, надії на високий рівень життя та будь-які економічні перспективи.
За нинішньої критичної ситуації, в першу чергу, треба рятувати "судини" економіки, – нафтотранспортну систему, яка при вхідній потужності 110 млн тонн прокачує трохи більше 20 млн тонн, тобто працює за межею рентабельності. За 2010-2011 роки Україна втратила майже половину транзиту нафти в ЄС. Якщо цього року на повну потужність буде запущений обхідний російський нафтопровід БТС-2, який розрахований на 50 млн тонн нафти щорічно, то Україна втратить роль "нафтової" транзитної країни. Нині українські нафтогони, які через відсутність нафти законсервовані водою, в буквальному сенсі можуть перетворитися на металобрухт.
Угоди з російською "Транснафтою" обмежують права України щодо розпорядження власною нафтотранспортною системою, зобов'язуючи питати дозволу у Росії на вирішення стратегічних питань. Нафтопровід "Одеса-Броди", щодо якого Україна не має бодай найменших зобов'язань перед Росією, сьогодні залишається фактично безальтернативним шляхом диверсифікації постачання нафти для України, а також Польщі, Словаччини, Чехії, Угорщини тощо, які втратять більшу частину обсягів нафти з нафтопроводу "Дружба" в разі повноцінного запуску БТС-2. Нафта з українського нафтопроводу в разі реалізації проекту Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ могла б доходити аж до Південної Німеччини, а-в разі добудови невеличкого з'єднання – навіть до Австрії. Але наш уряд навіть не розпочинав боротьбу за транзитні перспективи України, – урядовці за старою звичкою бігають в Москву та чекають, коли Кремль затягне удавку обхідного нафтогону на українській шиї. І це при тому, що Єврокомісія визнала запуск Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК) на базі нафтопроводу Одеса-Броди одним із пріоритетних.
Час від часу киваємо на Польщу, Словаччину, країни Каспійського регіону тощо, – мовляв, проект на "точці замерзання", бо поляки/словаки роблять нам підніжки, а країни Каспію нафти не дають. Днями Сергій Скрипка, генеральний директор міжнародної компанії "Сарматія", яка є оператором ЄАНТК, звинуватив Міністерство економіки Польщі в зволіканні з підписанням відповідного договору щодо реалізації проекту до 2016 року. Україна потребує, щоб міжнародний консорціум реально запрацював з залученням приватних коштів, каспійської нафти, а також її потенційних споживачів в ЄС. Однак поки українська влада не буде впевнена, чи потрібна їй "нафтова" диверсифікація в межах ЄАНТК, проект не буде реалізовано. Бо ж, ні для кого не секрет, що Україна в обмін на чергові обіцянки Росії, не зацікавленої в реалізації проекту, неодноразово "здавала" своїх польських, словацьких, азербайджанських партнерів. То звідки ж країни-сусіди, а тим більше приватні інвестори, можуть бути впевнені, що їх в чергове не пошиють у дурні?
Що уряд зробив, щоб зацікавити в нафтопроводі "Одеса-Броди" Казахстан та Азербайджан, які в найближчі роки видобуватимуть в сукупності близько 140-150 млн тонн нафти щорічно? Державні компанії цих країн зацікавлені в підвищенні рентабельності, – переробці сировини на паливо та його самостійному продажі. То чому досі країнам-власникам каспійської нафти не запропоновано створити власну мережу АЗС та побудувати новий НПЗ чи взяти у власність один з уже наявних в Україні? Тим більше, що з шести українських НПЗ нормально працює тільки один – Кременчуцький. Українські НПЗ – заручники політики Росії та проросійського олігархічного лобі, якому зручніше імпортувати в Україну готове паливо та зупинити українські підприємства, ніж вкладати кошти в їх реконструкцію. В цивілізованих країнах ті компанії, які не виконують своїх інвестиційних зобов'язань, втрачають власність, завдяки судовому механізму. То чому, приміром, український уряд неспроможний зупинити вакханалію Коломойського, який контролюючи "Укртранснафту", фактично блокував постачання нафти на частину НПЗ, щоб затримати запровадження нових нормативів якості бензину? Дрогобицький та Надвірнянський НПЗ, які належать його групі "Приват", досі не переоснащені під виробництво палива більш високої якості – стандарту Євро-3, на який Україна мала б перейти з 1 січня. Парадоксально, але невже уряд не здатний домогтися модернізації Шебелинського НПЗ, над яким досі не втрачено контроль "Нафтогазом України"?
Ці питання, від вирішення яких залежить майбутнє 46-мільйонної країни, до сьогодні залишились без відповіді. Але ж влада, яка не може навести елементарний лад у країні, виглядає безпорадною не тільки у очах міжнародної спільноти, а й власних громадян!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
