За двома зайцями
Або чому уряд не написав листа в Енергетичне співтовариство
Україна – за крок до чергової стратегічної помилки. За неофіційними даними, Янукович погодився створити двосторонній консорціум з Росією. Однак Кремль вимагає, щоб парламент прийняв законопроект, який унеможливлює розірвання відповідних угод з "Газпромом". Влада готується здати останній найцінніший політичний ресурс Росії, як в 90-ті роки – ядерну зброю та Чорноморський флот.
Обіцяні "старшим братом" тимчасові газові знижки є мізером порівняно з реальною грошовою, – а тим більше, політичною вартістю ГТС України та супутньої "газової" інфраструктури. Приміром, обхідний російський "Південний потік" нічого не вартий без підземних сховищ, якими володіє Україна. До того ж, саме завершення цього газопроводу не має геополітичного сенсу для Росії, оскільки ЄС у відповідності з Третім енергопакетом вимагає рівного допуску до "Південного потоку" європейських газотранспортних компаній.
Захопивши українську ГТС та газову інфраструктуру, Кремль мріє зміцнити свою газову монополію в Європі та змусити Україну служити своїм геополітичним інтересам. Знижка до 260 дол за 1 тис кубометрів газу, обіцяна "Газпромом" з 1 січня, фактично дозволить заволодіти українською магістральною трубою... за 2 млрд доларів при енергетичній та політичній вартості в десятки разів більшій. Не вартий уваги й гарантований Росією обсяг завантаження ГТС – 60 млрд куб. на рік, бо ж пропускна спроможність нашої ГТС – принаймні вдвічі більша. Захопивши ГТС за міфічні газові знижки та штрафні санкції, – як відомо, лише за недобір газу Україна вже "заборгувала" 7 млрд дол., – "Газпром", без сумнівів, підвищить ціну на свій газ, як це відбулося у сусідній Бєларусі. Таким же чином Кремль пошив владу у дурні при підписанні "славнозвісних" Харківських угод.
Янукович виправдовує "газові" ігри з Кремлем тим, що Енергетичне співтовариство, мовляв, не допомагає врегулювати проблеми газових стосунків з Росією. Однак міжнародна практика не знає прецедентів, коли б та чи інша проблема вирішувалась без офіційного звернення зацікавленої країни. Чому ж за 2 роки членства в організації жодного відповідного листа від уряду чи Президента України щодо врегулювання "газових" стосунків з Росією так і не надійшло? Чому, приміром, влада досі не звернулася в Стокгольмський арбітражний суд, як інші європейські країни? Як відомо, 10 держав, не здавши ні одного стратегічного об'єкта Росії, домоглися перегляду газових контрактів та зниження ціни на газ. Принциповому підходу до вирішення газових проблем з Росією заважає "газова" корупція, яка роз'їла, як іржа, українські органи влади, та дозволяє "жирувати" олігархам. Саме тому влада не виконує свої зобов'язання у межах Енергетичного співтовариства, – приміром, щодо запровадження умов Третього енергопакету.
Однак діюча влада має пам'ятати, – здача ГТС та підземних сховищ Росії невідворотно призведе до геополітичного посилення Кремля, і як наслідок – до втрати Україною спроможності протистояти поширенню російських інтересів всередині держави, в тому числі й щодо "добровільно-примусової" передачі всієї наявної власності – російському капіталу. Без сумніву, виконання умов Енергетичного співтовариства та залучення до газового консорціуму країн ЄС, на перший погляд, є менш фінансово привабливим, особливо для корумпованої влади, однак в перспективі це гарантує політичну та фінансову стабільність Україні. То ж, панове урядовці, традиційна для вас політика загравання з двома найбільшими сусідами одночасно завжди обертається одним результатом, – той, хто бігає за двома зайцями...завжди залишається у дурнях.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
