Про державну інформаційну політику (нудно, довго, але дуже важливо в контексті захисту свободи слова та свободи медіа)

На початку цього року на одному з численних заходів, присвячених свободі слова в мене відбувся діалог з доволі відомою в медійному колі людиною і по сумісництву членом Нацради про державну інформаційну політику. Власне, опонент захищав тезу про те, що неможливо одразу взяти і написати в нашій країні робочу концепцію інформаційної політики, ніби демократія не зовсім досконала, "нізи не хотять" і так далі. Моя ж думка, що проблема в бажанні і донедавна дуже модному вислові "відсутності політичної волі".

Тепер влада змінилась. І з'явились доволі "конкретні" зміни до Конституції і новий Податковий кодекс. З нетерпінням чекала концепції державної інформаційної політики. І такі так, дочекалась.

Кабінет Міністрів України за підписом Азарова ініціював реєстрацію Проекту Закону України про Концепцію державної інформаційної політики. Даним документом закріплено ряд пропозицій, метою яких є ефективний розвиток інформаційної галузі в Україні. Підозрюю, що більшість дотичних як до галузі людей, так і загалом громадян не мали змоги проаналізувати Концепцію. Саме тому, хочу донести до вашого відома свої думки про цей документ.

Далі довго і нудно, але дуже важливо в контексті захисту свободи слова та свободи медіа. І одразу скажу, не вийшло у нової влади створити зрозумілий і конкретний документ. Це не концепція, і точно не про інформаційну політику. Але що тішить, що точно кращий документ за всі попередні.



На початку Концепції відображена загально статистична інформація, після якої викладено ряд проблем, які існують у інформаційній сфері на сьогодні. Хочу зупинитись на тих проблемах, що прямо чи опосередковано стосуються такої важливої сфери як телебачення. Вважаю, що протягом наступних декількох років державі необхідно зосередити увагу на реалізації наступних пріоритетних напрямків у інформаційній сфері:

• відсутність довгострокової державної стратегії щодо подальшого розвитку інформаційної сфери;

• недосконалість законодавства про інформацію;

• недостатній рівень державної підтримки виробництва і розповсюдження вітчизняної інформаційної продукції.

Окремо давайте проаналізуємо запропоновані способи реалізації державної інформаційної політики. Так, у Концепції зазначено, що для реалізації державної інформаційної політики необхідно:

1) реалізувати заходи щодо створення та належного функціонування системи суспільного телебачення і радіомовлення з урахуванням необхідності захисту суспільних інтересів, культурних цінностей та плюралізму засобів масової інформації під час впровадження цифрового мовлення.

Звичайно, що питання створення системи суспільного мовлення необхідно врегульовувати з врахуванням процесу впровадження цифрового мовлення. Але треба відобразити конкретні заходи, що будуть здійснюватися державою для впровадження суспільного мовлення, строки в які держава зобов'язується створити суспільне мовлення та уповноважений орган до компетенції якого буде віднесене дане питання.

Найбільш доцільним, на мій погляд, є створення суспільного мовлення на базі державного телебачення та радіомовлення. Також на каналах суспільного телебачення не повинно бути комерційної та політичної реклами (окрім безоплатної політичної реклами під час виборчого процесу), а фінансування повинно бути виключно суспільним.

2) запобігати процесам концентрації власності у засобах масової інформації та монополізації вітчизняного інформаційного ринку (субринків), зокрема, телебачення і радіомовлення.

Звертаю увагу, що Господарським кодексом України, Законом України "Про телебачення і радіомовлення", Законом України "Про захист економічної конкуренції" та іншими нормативно-правовими актами вже передбачені дієві способи запобігання процесам концентрації та монополізації вітчизняного інформаційного ринку. Але проблема в іншому – відсутній реальний контроль за їх дотриманням. І це проблема влади.

3) посилити відповідальність за порушення законодавства про інформацію та у сфері захисту суспільної моралі.

Нагадую, що за порушення у сфері захисту суспільної моралі, на даний момент, вже передбачена кримінальна відповідальність, яка є достатньою для виправлення, перевиховання та попередження здійснення нових порушень у цій сфері. Порушення норм захисту суспільної моралі тягнуть за собою також і інші форми відповідальності, зокрема, позбавлення організації, що здійснила правопорушення ліцензії на зайняття відповідною діяльністю.

На сьогодні, деякі органи на які покладені функції нагляду за дотриманням законодавства у сфері захисту суспільної моралі практично виступають органами цензури, а це є прямим порушенням ст. 45-1 Закону України "Про інформацію". Більше того, на сьогодні відсутній баланс між захистом суспільної моралі та зловживаннями посадових органів, які фактично виступають органами цензури. Але про славнозвісний НЕК напишу у більш емоційному пості .

4) внести зміни до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" щодо заборони створення і діяльності телерадіоорганізацій, засновником (співзасновниками) та/або власником (власниками) яких є нерезидент (нерезиденти), зареєстрований (зареєстровані) в офшорних зонах або в країнах, законодавство яких не передбачає подання інформації про засновників або власників за запитом української сторони.

Невже це пропаганда обмеження господарської діяльності на території України? Так, якщо звернутися до міжнародної практики, то законодавство більшості країн Європи не містить обмежень щодо участі нерезидентів у статутному капіталі ЗМІ. Вступивши до СОТ, Україна повинна знімати будь-які обмеження стосовно іноземних інвестицій. Більше того, необхідно дозволити створення телерадіокомпаній іноземним юридичним та фізичним особам. Заборона створення телерадіокомпанії нерезидентам є недоцільною і не дасть змогу забезпечити прозорість власності, а навпаки спричинить створення нерезидентами кількох інших підконтрольних компаній, які і будуть власниками телерадіокомпаній та виникнення прихованих інвестицій через дочірні українські підприємства. Обмежень на створення і участь у телерадіокомпаніях іноземних юридичних і фізичних осіб не повинно бути, це допоможе лібералізувати інформаційну галузь, сформувати конкурентоспроможне середовище і спричинить зростання якісного інформаційного продукту.

5) поетапного встановлення квот щодо присутності в ефірі телерадіоорганізації аудіовізуального продукту, виготовленого в одній країні.

Відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" держава не чинить перепон у процесі прийому телевізійних і радіопрограм та передач з інших країн. Телерадіоорганізація є незалежною у визначенні змісту програм та передач, що транслюються нею. А такого роду нововведення взагалі є обмеженням.

Крім того, такі обмеження порушують статтю Конституції України, яка визначає, що "кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір", а також, ч. 2 ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини і громадянина. Відповідно до Конвенції: "кожен має право на свободу самовираження. Це право включає свободу дотримання власних поглядів, отримання і передачі інформації та ідей без втручання органів державної влади i незалежно від кордонів".

6) удосконалення нормативно-правового регулювання питань щодо користування каналами мовлення, ретрансляції програм, використання радіочастотного ресурсу України, стандартів діяльності телерадіоорганізацій, збалансування інтересів вітчизняних телерадіоорганізацій всіх форм власності, забезпечення проведення прозорої процедури ліцензування їх діяльності.

Як часто буває, нічого конкретного. Нечіткість визначення та недостатній рівень законодавчого регулювання може призвести до зловживань з боку відповідальних посадових осіб, як в нас регулярно і відбувається.

7) впровадження цифрового мовлення у строки, визначені міжнародними угодами, та забезпечення вільного доступу до нього всіх верств населення.

Україна повинна реалізовувати всі взяті на себе міжнародні зобов'язання у процесі впровадженні цифрового мовлення (Регіональна угода з питань планування цифрової наземної радіомовної служби у Районі 1, Женева-2006). Більшість важливих проблем залишаються не розв'язаними або навіть залишилися поза увагою держави. На сьогодні в Україні відсутні чітке законодавче регулювання цифрового мовлення, тому необхідно:

• внести зміни в Закон України "Про телебачення і радіомовлення" та інші закони;

• визначити та розширити понятійний апарат, що стосується цифрового мовлення;

• сформувати чітке розмежування повноважень регуляторних органів, які причетні до впровадження цифрового мовлення в Україні;

• створити чітку модель побудови відносин мовник – оператор – провайдер;

• чітко визначити процедуру ліцензування, з метою уникнення подвійного ліцензування;

• передбачити на рівні підзаконного акту єдині сумісні технічні стандарти для обладнання, що поширює та приймає цифровий сигнал тощо.

У випадку невиконання покладених на Україну зобов'язань щодо впровадження цифрового мовлення, Україна втратить можливість мовити у прикордонних зонах. Враховуючи серйозність наслідків вчасного не переходу на цифрове мовлення, для інформаційної сфери це є одним з пріоритетних напрямів.

Чесно, навіть у горезвісному Податковому кодексі, більше прозорих та зрозумілих, я ж мовчу про прийнятних речей, ніж у концепції державної інформаційної політики.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.