Партійна кухня. Епізод N1: Привітання до свята
Керівництво партії якось доручило мені скласти текст короткого привітання її лідера до Дня працівників сільського господарства.
Текст призначався для поштових листівок, які мали б бути розіслані по усіх куточках країни членам партії, а також видатним діячам села. Я не був певен, що складання вітальних листівок є обов'зком керівника прес-служби, але з ентузіазмом узявся за цю творчість.
Кожен із нас у своєму житті пише сотні, ба навіть тисячі вітальних листівок. Тому я гадав, що це забере у мене десь півгодини, після чого я з ентузіазмом продовжу по-справжньому серйозні, стратегічні справи, пов'язані з розбудовою іміджу партії у медіа-просторі. Однак не так сталося, як гадалося! Текст довелося переробляти 4 рази впродовж 4 годин!
Після цього, звісно, моя самооцінка гепнулася на підлогу. І я збагнув, що партійна робота по-українськи полягає в тім, щоб півдня витрачати на три абзаци формального поздоровлення до свята. Якщо всередині партій ЦЕ робиться ТАК довго, то не важко уявити ЯК довго партії взагалі будуть розбудовувати наше з вами щасливе майбутнє!
Може хтось знає напевно?... Чи взагалі є ймовірність узаконити норму про те, що Центральна виборча комісія реєструє кандидата в народні депутати тільки після написання ним за півгодини трьох абзаців привітання до будь-якого професійного свята?! Не встиг за півгодини – до побачення!
Керівник апарату партії мовчки червонів, надував щоки і сопів, як паротяг, над кожним із 4 варіантів привітання. Іноді він вимовляв уголос цілі речення, ніби перевіряючи їх на співзвучність. Врешті-решт від першого тексту залишилися тільки перший рядок "Шановний (а)...!" і останні рядки з прізвищем та ініціалами партійного ватажка.
Змінити останні рядки керівник апарату не ризикнув. Хоча кілька разів позолочене перо його чорнильної ручки завмирало над цим місцем білосніжного аркушу і рука хвацько розкреслювала повітря так, ніби він намагався потренуватися перед тим, як зрештою поставити там власний підпис. Неозброєним оком було видно, як цей функціонер марив лідерством в організації.
Не знаю, певно попередні прес-секретарі цієї партії були майже абсолютними бездарностями, які й вітань не могли скласти і замість яких треба було за звичкою переписувати геть усе. А може річ не в особистостях прес-секретарів, а в самих партійних функціонерах старої радянської і пост-радянської формації, які не вміють і не можуть організовувати нормальну партійну роботу?
