Партійна кухня. Епізод N2. Вулична акція
Партія проводила акцію протесту на Хрещатику перед будівлею київської мерії.
Виступали з благородним і резонансним месиджем – проти підвищення в Києві тарифів на житлово-комунальні послуги. На цей пікет апарат всеукраїнської партії мобілізував молодіжне крило. І от зо два десятка активістів студентської і петеушної зовнішності, вишикувавшись на тротуарі, тримали в руках прапори з партійними логотипами і кожні 2-3 хвилини, стібаючись і приколюючись, скандували:
- Мера – у відставку! Мера – у відставку!
Перед пікетниками, вирядившись у довгий чорний шкіряний плащ і чорну шляпу з широкими полями, прогулювався 25-літній ватажок "молодіжки". Перехожі сахалися і трималися осторонь цього молодика, який нагадував їм чіказького мафіозі 30-х років минулого століття. А він через мегафон підбадьорював своїх активістів і озвучував узгоджені гасла.
- В тому мегафоні, щоб ви всі знали, є функція запису і відтворення, – інструктував напередодні керівник партійного апарату. – Ви можете всі гасла записати заздалегідь, а під час акції тільки частіше натискати на кнопку!
Перебуваючи біля пікету, я дивився на дівчину, партійного інструктора, на яку заздалегідь оформили матеріальну відповідальність за супер-мегафон. Вона трималася обабіч основної групи і занепокоєно слідкувала за рухами колеги у чорному плащі, який розмахував її апаратом.
"Взагалі, це дуже зручно, коли є змога відтворювати записане!" – розмірковував я. От було би смішно, якби напередодні до мегафонного чіпа записали гасла жіночим голосом, і молодик, втомившись дерти горлянку, натиснув би кнопку відтворення! Тоді б перехожі взагалі повтікали б!...
Столичні мас-медіа не лишилися байдужими до вуличої акції. Приїхали знімальні групи двох телеканалів і не з першої десятки. Проте завідувач ідеологічним сектором партії заходився давати їм розлогі інтерв'ю, жваво жестикулюючи і показово обурюючись діяннями чиновників. У цей момент дивний пікет почав мені нарешті трохи подобатися.
Як раптом перед нами вигулькнув полковник міліції і прискіпливо запитав, а чи подавала партія заявку на проведення масової акції? Я з подивом спостеріг, як заметушилися замасковані під перехожих партійні інструктори і нервово розпочали з міліціонером задушевну бесіду. Один з них, відволікшись, попередив мене на вухо, що ніякої заявки ніхто не подавав, так навмисне вирішило керівництво партії.
Полковник міліції виявився обізнаним із методами проведення задушевних бесід, тому швидко її завершив, адже втямив – жодного дозвільного чи якогось іншого документа йому не покажуть.
- Даю вам усім 5 хвилин на те, щоб ви згорнули свій пікет і розійшлися, – попередив він. – В іншому разі, згідно із законодавством, я буду вимушений віддати наказ про затримання учасників пікетування. Вам загрожує або грошовий штраф, або від 3 до 15 діб арешту.
Після цих слів пікет швиденько зупинили, прапори мерщій згорнули і всі рушили до офісу. Завертаючи з Хрещатика на вулицю Прорізну, я краєм ока помітив партійного легковика з двома лідерами партії, на обличчях яких було написане страшенне невдоволення.
"Розбір польотів" стався через годину. Я на нього не ходив. Кажуть, керівництво партії кидалося блискавками у бідних інструкторів, а "дівчину з мегафоном" взагалі довело до сліз. Вона не розуміла, чому їй дорікали, що вона не насмілилася заради партійних ідеалів та інтересів народу сісти на тюремні нари. Я теж цього не розумів. І збагнув, що не є єдиним в структурі, який не все в ній розуміє.
Коли я розповів про цей випадок одному з друзів, який свого часу брав участь у десятках пікетів, демонстрацій та інших вуличних акціях, він посміхнувся і запевнив:
- Там тобі робити нічого!
