Партійна кухня. Епізод N3. Бажано бути членом
Політична партія всерйоз націлювалася на позачергові парламентські вибори.
Я сидів на стільці у кабінеті одного із заступників голови партії і він разом із керівником ідеологічного відділу малював мені картини нашого щасливого майбутнього і моїх райдужних перспектив, як керівника прес-служби. Я ж час від часу поглядав у вікно за його спиною, де починався холодний осінній дощ, і думав про те, що без парасолі буде геть не райдужно гуляти вулицями Києва.
- Чи можу я поставити Вам запитання? – перебив я заступника.
- Ну, давай! – оговтався він, і швидко налаштувався відбивати атаку, ніби футболіст, котрий щойно втратив м'яча у штрафній площадці противника.
- А можна, я не буду вступати до лав партії? – сміливо запитав я. – Буду просто працювати без партійного квитка...
Немолодий політик чотирьох скликань Верховної Ради, який упродовж кар'єри змінив не одну партію й не одну парламентську фракцію, у вишуканому сірому костюмі із коштовною краваткою відкинувся у шкіряному кріслі і полегшено зітхнув:
- Тю, можете не вступати. Це – не обов'язково.
- Гаразд, – теж зітхнув я з полегшенням.
- Однак у майбутньому було б добре, якби ви таки стали членом нашої партії, щоб поділяли нашу ідеологію! – побажав заступник. – Після поразки на виборах ми переписуємо свою ідеологію, програму, шукаємо нову актуальну стратегію. Це має бути затверджено за два місяці на з'їзді. І, до речі, пропозиції можете подавати і ви, як, так би мовити, свіжа людина в організації.
- А хіба я за повноваженнями керівника прес-служби можу визначати політику партії? – здивувався я.
- Так! – зрадів заступник. – Навпаки, ми б дуже цього хотіли!
Після цих слів у більшості українських журналістів зі спин почали б прорізатися крила...
- Нам конче важливо, щоб були нові ідеї, прорив! Що було з чим вийти до людей! – в запалі продовжував політик і його очі заблищали азартом рибалки, який підчепив на гачок особливо цінну рибу.
Авжеж! Політики вміють грати на слабкостях і амбіціях народу. Й часто людям надзвичайно важко буває відмовлятися від спокус.
Я залишав кабінет заступника голови партії із відчуттям, що стовідсотково буду зарахований до прохідної частини виборчого списку, неодмінно стану народним депутатом і буду теж, як і він, засідати у дорогому костюмі у окремому кріслі в сесійній залі Верховної Ради.
"Взагалі не хочу заміж. А хочу бути коханкою народного депутата!" – заявила мені кілька років тому на повному серйозі одна аспірантка столичного університету. Вона була не киянка і мешкала в гуртожитку на околиці. Я не надав її словам ніякого значення, розцінивши їх не більш, як алкогольну маячню. Тепер же, я переконаний, що для певної частини молодих українців і українок стати нардепами або опинитися у них в ліжку – це дійсно мрія життя. І якщо для цього знадобиться стати членом тієї чи іншої партії – для них це не питання.
