Проходити між крапельками
250 телевізійних репортажів у Кривому Розі було зроблено мною станом на 1 квітня цього року. Саме стільки телевізійного продукту було видано "на гора", не рахуючи ведення випусків новин та ток-шоу з гостями студії.
Нещодавно колега поставив гарне запитання: які ж репортажі були кращими? Тільки 30. Дивно, але згадуються матеріали з яскравим відеорядом, і аж ніяк не всебічно розслідувані чи проаналізовані теми. Що поробиш! Така специфіка сприйняття.
Наприклад, від 13 і 15 квітня про чудесний порятунок багатодітної родини з палаючої хати у селі Недайвода. Тоді четверо 11-класників витягли з вогню жінку і трьох її дітей, а через кілька тижнів юних рятувальників нагороджували у Києві відзнаками та подарунками МНС.
Торік 23 квітня у міському цирку виступала гарна трупа з Москви, з смішними клоунами Доллі та Доміно, акробатами та дресирувальниками тигрів. Там було на що подивитися.
Здавалося б пересічна наукова конференція в міському педагогічному університеті 25 квітня виросла у проблемний репортаж, який пам"ятається навіть зараз. "Ти їх ощасливив!", – вигукнула того дня головний редактор.
Начальник одного з райвідділів міліції подарував 27 квітня невмирущий репортаж про затримання банди квартирних злодіїв. Він настільки радісно демонстрував вилучені відмички та пістолети, а також перед телекамерами принципово порозмовляв із затриманим, що будь-який із глядачів не лишився б байдужим.
Наступного дня альпіністи полізли фарбувати 200-метрову телевежу, а ми – знімати, як вони це роблять. Тоді я нарешті збагнув, що означає журналістський вираз "проходити між крапельками"! Бо зверху на землю летіли краплі червоної та білої фарби. На диво, і оператор і я вийшли з-під цього дощу чистими:-)
Також якимось дивом мій одяг лишився не забрудненим 13 листопада, коли я поїхав на Північний гірничо-збагачувальний комбінат, точніше на його двокілометрову фабрику збагачення. Якимось дивом та служба комбінату, що відповідає за журналістів, не надала нам ані спецівки, ані чобіт, ані касок... Почесний президент ПівнГЗК і народний депутат був екіпірований спецодягом, журналісти – ні.
Третього травня я відпочивав душею, а мій оператор – очима. Були зйомки змагань авіамоделістів міста та Дніпропетровської області. В небі ревли кордові та радіокеровані моделі літаків. А я відчув пацанячий захват від видовища.
16 травня мене, нового так би мовити в Кривому Розі журналіста вперше допустили на засідання виконкому міської ради, яке вів особисто мер Юрій Любоненко. Я сидів у перших рядах, так би мовити "праворуч Отця", був просякнутий любов'ю до влади і бажанням продемонструвати професіоналізм. Мер ідентифікував моє обличчя вже через 4 дні.
- А це що за телебачення? – насторожено запитав він у моїх колег на урочистостях у День міста.
Ті сказали, що я "свій". Мер заспокоївся, колеги теж зітхнули і, як наслідок, репортаж про те святкування повністю... (Ех, це було важкувато!) збирав, писав, і монтував я.
У червні мене у складі групи журналістів возили на автобусі по території колишньої "Криворіжсталі", на той момент "Міттал Стіл Кривий Ріг", й розповідали, як там борються за екологію. Найяскравіше враження – бачити, як із ковшів на залізничних платформах виливають на сміттєзвалище розжарені металургійні шлаки. Вони сяють яскраво помаранчевим кольором і ллються, як вода. Журналісти навіть зупинили автобус, щоб вибігти пофотографувати.
12 червня – надзвичайна ситуація з постраждалими. В центрі міста перекинулася маршрутка. Класика жанру розслідування на місці пригоди. І класика провінційної міліції – хамство заступника начальника Криворізького міського управління внутрішніх справ:
- Нікакіх каментарієв! Ви шо нє відітє, ми работаєм!
Слід зазначити, що цей начальник разом зі слідчими прибув на місце аварії на 20 хвилин пізніше нас, телевізійників. А таке ті, у кого в місті "все схвачене", не вітають.
Не встигли змити з асфальту кров пасажирів маршрутки, як 14 червня у місті – Президент України Віктор Ющенко. Сотні лікарів у білих халатах зганяють на площу перед мерією слухати медичні ініціативи Глави держави. Він говорить хвилин 45, потім дарує ключі від машин швидкої допомоги, які вже кілька місяців їздять на виклики, катається на підземному швидкісному трамваї. Двічі розсмішив мер міста:
- За минулий рік, Вікторе Андрійовичу, в Кривому Розі народилося 2 цілих 3 десятих дитини...
Або:
- Слово надається губернатору нашого міста Надії Дієвій...
Не смійтеся, будь-ласка! Бо в той момент з мера ніхто з кількатисячного натовпу не сміявся. В Кривому Розі просто дуже поважають мера, він на цій посаді вже понад 12 років. А це, погодьтесь, геть не смішно!
Шостого липня я роздивляюсь на штрафмайданчику ДАІ кілька майже нових джипів BMW Х6 та інші іномарки з "перебитими" номерами кузовів. Їх викрали в Європі, переправили до Кривого Рогу і продали місцевим "лохам" за півціни. Тепер "лохи" і без грошей і без автівок.
12 липня увечері в підземному тунелі горів вагон швидкісного трамваю. Багато диму, троє людей з отруєннями в лікарні. Я виїжджаю на зйомку із запізненням на таксі за позичені гроші. Після 17 години черговий водій телекомпанії вже випив пива і, відповідно плювати хотів на якусь пожежу. Гроші на таксі відшкодували з фонду на представницькі витрати.
Через тиждень я на південній околиці міста, на житломасиві Інгулець. Там знімаю репортаж на Інгулецькому гірничо-збагачувальному комбінаті, на той момент ще не купленому Ренатом Ахметовим. Показують новий на багато гектарів резервуар для відстоювання технічної води. Головний інженер, якому років з 50, зізнається, що, коли він був пацаном, бігав до цих резервуарів ловити рибу. Тоді він не знав, що риба містить усю таблицю Менделєєва, тобто – отруйна.
Шостого серпня – репортаж про інші отруйні речі: кавуни і дині, нашпиговані нітратами. Міська санітарно-епідеміологічна станція зафіксувала перші факти перевищення їхнього вмісту в баштанних плодах. Через 2 тижні – попередження СЕС про неїстівність криворізьких грибів. Попри це люди їх масово збирають і вживають:
- Ви тільки не кажіть нікому, що ви нас бачили!" – наказує мені у дендропарку у Тернівському районі збирачка грибів, жінка років 40.
- Чому?" – цікавлюсь я.
- Бо нас оштрафують! Кожен гриб – 10 гривень", – каже вона. В її кошиках їх не менше сотні.
Можна продовжувати цю розповідь ще на кілька аркушів тексту, адже є що розповісти про приїзд політиків під час агіткампанії на позачергових парламентських виборах, про роль криворізьких рятувальників на ліквідації наслідків газового вибуху в будинку в Дніпропетровську, про старі ліфти та місцеві особливості набору контрактників до лав Збройних Сил, про прес-конференцію нового губернатора Дніпропетровщини Віктора Бондаря, який на 3 роки молодший за мене, та те, як весело депутати міськради лазили на екскурсію в шахту...
Але мораль одна: кращих репортажів хоч і небагато, але враження від них затьмарюють в пам'яті нудні "паркети" та офіціози.
